Наши слушатели

Готовимся к творческим исмпытаниям

тітова

Титова Татьяна — слушательница ПО-2015/2016

Солодка груша мріями рясніє,
Нектаром корінь залива.
Букет лишився свіжих лілій,
Збирало їх мале дівча.

Росою вмиті вранці трави.
Туман зберіг від коректур,
Укрив дітей своїх дощами.
Під листям чується: мур-мур.
 
У цьому сАду спогади лишились,
Дитячі згадки жовтих груш.
І тільки запах свіжих лілій,
Дорослі- діти. Мур та мур.
 
 
 
 
 
 
 

Учимся вместе писать сочинение

IMG_0199

Подготовка к ВНО по украинскому языку и литературе – это не только повторение правил правописания и анализ произведений художественной литературы, а и наработка умений высказывать собственные мысли и навыков оформлять их на письме.
Наши преподаватели знают, как научить писать сочинение, чтобы получить более высокие баллы на экзамене. Этот вид творчества интересный и совсем нетрудный, особенно когда еще и предоставляется возможность свои умения продемонстрировать другим. 
Слушатели Летней школы тоже учатся писать сочинения, а потом зачитывают их своим одногруппникам. На этот раз была задана тема: «Согласны ли Вы с мнением о том, что под лежачий камень вода не течет, или Что нужно делать, чтобы стать успешным человеком».

(доступно только по-украински)

IMG_0236Журавель Михайло:
«Отже, наше життя – це ріка. Та як камінь перекриває течію річки, так і ми, якщо не будемо йти до поставлених цілей, не досягнемо успіху. Зараз ми знаходимося на початку річки і нам потрібно вчитися, щоб потім досягти чогось. Тому потрібно прибирати камінь-перешкоди, щоб вода наших досягнень текла далі у вічність».

Глуміліна Марія:
«На мою думку, основний смисл буття людства в тому, щоб звертатись до минулого, не повторювати власних помилок. Усе життя ми озираємось назад, щоб пригадати все те хороше або погане, що було колись, і ставимо перед собою ціль – зробити так, щоб кращого було якомога більше, а найгіршого менше.
Наведу приклад з власного життя. Я займаюсь тенісом, і перше досягнення мені далося дуже важко. Це було четверте місце на змаганнях, але я добре запам’ятала ті відчуття. Мені не сподобалось програвати, і у подальшому житті ці відчуття допомагають мені знову й знову йти до перемоги й здобувати її. Тому я втримую перше місце у кожному конкурсі».

IMG_0204Майструк Вероніка:
«Я хочу сказати, що не можна сидіти і чекати, доки успіх прийде до тебе – треба діяти. Треба кожного ранку підніматися та йти в бій, у прямому та в переносному значенні цього словосполучення. Необхідно боротися зі своїми страхами, своєю лінню і невпевненістю, бо успіх, перш за все, приходить до впевнених у собі, цілеспрямованих і працьовитих людей».

Ковалевська Дар’я:
«Моє переконання ґрунтується на тому, що якщо сидітимеш та нарікатимеш на свою долю, то нічогісінько не зміниться. Саме тому треба виборювати своє щасливе майбутнє. Найкращою ілюстрацією такого світогляду є вічний революціонер, зображуваний Іваном Франком у вірші “Гімн”».

IMG_0239Іл’яшенко Альона:
Я вважаю, що вислів “Під лежачий камінь вода не тече” є правильним. Цей вислів тлумачиться так: той, хто нічого не робить, нічого не здобуде. За моїм переконанням, щоб не стати “лежачим каменем”, треба йти до своєї мети, незважаючи ні на що. Моя мета – стати дипломатом. Хоча це прозвучить самокритично, але в мене не достатньо знань для цієї професії. Незважаючи на це, я досягну вершини мистецтва ведення дипломатичних переговорів і здобуду визнання Найкращого Дипломата України».

Бовсунівська Аліна:
«Отже, підіб’ємо підсумки. Щоб у майбутньому виконувати улюблену роботу, здобувати професію, необхідно нам сьогодні вчитись, знайти в собі талант і здібності, розвивати їх, виробляти волю і характер, доводити почату справу до кінця. Братись за будь-яку справу, пробувати себе в усьому і працювати, працювати і ще раз працювати…»

Шевчук Марія:
«Моє переконання ґрунтується на тому, що в будь-якому разі на людину діє фатум. Саме він, певне, “камінь точить”. Скарбниця української літератури дає яскравий приклад щодо порушеної проблеми, а саме: розглянемо твір Олекса Стороженка “Скарб”. Головний герой оповідання – Павлусь Лежань. Цитуючи матір, яка пророкувала: “…Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!” Саме в Павлуся завжди був найкращий урожай, приплід худоби, хоча сам хлопець і рукою не поворухнув задля таких успіхів. Життя дає нам багато прикладів подібної поведінки людей, яким, зазвичай, заздрять, не розуміючи того, чи є вони, насправді, щасливими».

Манжура Анна:
«Народна мудрість має величезний вплив на усвідомлення власних недоліків і стимулює нас шукати шляхи позбавлення цих негативних рис та до загального самовдосконалення. На моє переконання, більшість прислів’їв та приказок є правдивими, зокрема й твердження, що під лежачий камінь вода не тече. На користь моєї думки можу навести такий аргумент: успіх приходить лише до тих людей, що не бояться діяти та змінювати несприятливі обставини, скеровуючи їх на власну користь».

IMG_0244Кушаков Олександр:
«Я розповім про випадок, який трапився в моєму колективі. Я займаюся дзюдо. У нас тренується хлопець з національної збірної України. Він виграв змагання і вирішив після перемоги більше не тренуватися, зазнався, бо був упевнений в тому, що й надалі перемагатиме. А був інший хлопець, у якого не виходило боротися, не складалося, він ніяк не міг стати переможцем на змаганнях. Минув рік, настав час змагань. Упродовж року хлопець, що не виграв жодного змагання, наполегливо тренувався. Як результат, хлопці помінялися місцями. Ледащий – програв, а трудолюбивий – виграв. Так і в житті: треба працювати і ще раз працювати. Тільки тоді людина досягне успіху».

IMG_0248Нижник Владислав:
«Під лежачий камінь вода не тече – я розумію це прислів’я так, що кожна людина має свою долю, своє життя, яке завдяки великій праці можна змінити на краще. Але, як на мене, суть в іншому. Зміни відбуваються у свідомості людей, тих, які хочуть та прагнуть змінити свої життя. Перед кожною людиною постає питання вибору: вирішити цю проблему, змінюючи те чи інше, або опустивши руки, скотитися на дно системної та тотальної багнюки, яка засмоктує все глибше й глибше».

Євтушенко Катерина:
«Яскравим прикладом є байка “Бджола та Шершень” Григорія Сковороди. Бджола постає в образі працьовитої людини, а Шершень відображає ліниву людину. Люди, які захоплені своєю улюбленою справою, хочуть дізнаватися більше нового та досягати успіхів, у більшості випадків вони стають відомими. А люди ліниві, непрацьовиті, котрі не знають, чого вони хочуть від життя, так і залишаються “шершнями”. Існує низка причин, через які люди не в змозі зробити те, що їм насправді до вподоби. Наприклад, відсутність сім’ї, грошей, проблеми зі здоров’ям. Та вони мають велике бажання та готові на все заради досягнення мети і досягають її».

Довбня Єлизавета:
«Три роки тому я мріяла вступити до ліцею, і це було моєю найголовнішою метою. Тож я почала займатися щодня, виконувати всі домашні завдання, ходити до репетитора і, так, звісно, це було важко, але в результаті я досягла того, про що мріяла. У висновку хочу сказати, що все в цьому житті залежить від нас самих. Люди, вочевидь, самі повинні вирішувати – хочу жити краще – маю для цього щось робити або “чекати у моря погоди” і потім ненавидіти весь світ і всіх у світі за те, що життя чомусь складається не так, як хотілось би. Наше життя залежить тільки від нас».

Сакада Марія:
«Одним із моїх улюблених прислів’їв є таке “Під лежачий камінь вода не тече”. Сенс цієї народної мудрості полягає в тому, що людина, яка нічого не робить для успіху, не отримає нічого. Якщо ти бажаєш чогось, то це потрібно тільки тобі в першу чергу. Можна навести такий приклад з літературі: один з персонажів роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Грицько – сирота, який нічого не мав, та, попри все, він досягнув успіху, створив родину, мав роботу й домівку. Та якщо б він цього не хотів, міг би, як Чіпка пропити свої гроші і майно».

Робота Людмила:
«Справді, якщо людина робить все, що в її силах, задля того щоб мрія стала реальністю, вона обов’язково досягне своєї мети. Наприклад, значною особою для історії Київської Русі був князь Володимир Мономах. Йому вдалось зосередити у своїх руках три четверті українських земель, здійснити величезну кількість походів та укріпити становище Київської Русі. Але не всі люди вважають, що для досягнення мети потрібно плідно, старанно та довго працювати».

Дорошенко Мальва:
«Хочу навести приклад з мого життя. Мій одногрупник Влад брав участь у різноманітних конкурсах, змаганнях, писав роботу-захист до МАНу. Він неодноразово перемагав, захищаючи честь нашого ліцею, виграв місце на Всеукраїнському етапі МАН, був особисто нагороджений Президентом України за високі досягнення, виграв грант на навчання за кордоном. Але цього списку заслуг не було б, якби не постійна наполеглива праця й натхнення».

IMG_0261Ящук Наталія:
Людина, яка ціною власних старань, отримує заслужені плоди своєї праці, дуже цінується. Переконливим прикладом, стосовно цього аргументу є Іван Дідух – головний герой новели Василя Стефаника “Камінний хрест”. Іван, отримавши в спадщину “букату горба”, маючи лише одного коня і малий візок, тяжко працював. Усі люди в селі запам’ятали чоловіка ґаздою. Хоч Іван мав у своїх володіннях лише щонайгіршого горба, врожай добував на ньому добрий. У селі його ще називали Переломним, адже він не жалкував власного здоров’я, трудився. Як можна побачити, працьовита людина, користується повагою та шаною в людей».

Саргсян Едгар:
«Навіть без вищої освіти можна здобути успіху, треба лише намагатися. Стівен Джобс, яскравий приклад того, як людина без вищої освіти може стати мільярдером. У 22роки він створив свою компанію, котра коштувала 500 доларів. Зараз же вона коштує 80 мільярдів, що робить її найбагатшою у світі. Своїми думками, інноваціями, зусиллями Стів створив багатомільярдну імперію, тим самим увінчав своє ім’я в історії людства назавжди. Необхідно мати мету, упевненість, упертість, бажання, бути працьовитим – саме це допоможе людині досягти успіху».

Баранов Олександр:
«Наш народ – терплячий та пасивний, але зрештою, останні роки нас змінили. Я вважаю, що люди втомилися від усього того, що їм кажуть, що їм робити, від “дороговказів”, і ми поступово знаходимо шляхи вирішення проблем свого життя. Також я думаю що зміни відбуваються у свідомості людей, тих, які бажають і намагаються щось змінити в житті, те, що їх не влаштовує».

 IMG_0198 IMG_0265

 

 

 

 

Слушательница Летней школы — 2015 о своей Малой Родине

(доступно только на украинском)

2WHyVLYzEhY

Ящук Наталья — слушательница Летней школы-2015

Доброго дня! Мене звати Наталія. Я навчаюсь у Володарській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. На сьогодні закінчила 10 клас. Живу я в селі Рачки.

Звісно, я, як любителька історії, покопалась у історії свого села. Дізнатися про те, у якому році виникло село неможливо, тому що в селі не збереглося ніяких пам’яток.

За переказом старого селянина Шевчука Григорія, на території села було багато лісів. У лісах росли дуби. У цих лісах поселився селянин-кріпак. Жив він у курені, а тому від цього виникло в селі прізвище Коренюки. Живилися раками. Пізніше почалось заселення селянами — бобилями.

Спочатку село складалося з 34 господарів. Річка Рось була велика. По ній сплавляли дуби і це місце називається Пристань. Ця назва збереглася і досі.

Селяни були кріпаками. У 1900 році жителів в селі було 587 чоловік. Землі було 1031 десятина. Пан Запольський мав у своєму володінні 723 десятини землі. Заводів в селі не було. Населення займалося розведенням свиней і овець. Було багато ткачів, що виготовляли домоткане сукно. Після смерті пана За польського його земля була продана. Частину землі було продано селянам, а частину пану Козицькому. На початку ХХ ст. пан Козицький втік, а земля перейшла до рук селян. Селяни працювали в пана, наймалися до чужих панів. Ліс, яким володів пан Козицький, називається ще й досі ліс «козицького». Село далеко знаходилося від промислових центрів, про нього майже було не відомо.

rachki-417407Голодомор 1932 – 1933 рр. теж охопив наше село. Під час голодомору померло 178 чоловік. Виявлено прізвища і імена тільки 50-х чоловіків. Репресованих і реабілітованих історією в селі Рачки виявлено 5 чоловік.

На початку Другої світової війни всі колгоспні будинки було спалено, а худобу було евакуйовано вглиб країни.

Жорстоко розправлялися німецькі окупанти з жителями села. За найменші провини населення каралося. Відправляли в Німеччину на каторгу. Було забрано 15 осіб.

Першу школу було побудовано в 1926 році. На сьогодні школа в нас не працює. Діти сіл Рачки і Ратуш навчаються у Володарській середній школі.

З відомих людей в нашому селі жив, а потім переїхав у Київ професор Кіндзельський Леонід Петрович, який народився 1932 року в селянській родині. Батько – був сільським ковалем, мати – колгоспниця.

Після закінчення Володарської середньої школи Леонід Петрович вступив до Київського військово-медичного училища.

Три роки служив за фахом в армії на території Австрії. У 1956 році став студентом Київського медичного інституту. Навчання в інституті поєднував з роботою в лікувальних закладах. Після закінчення медінституту з відзнакою одержав призначення на наукову роботу в Київський науково-дослідний інститут гематології і переливання крові, де захистив дисертацію на наукове звання кандидата технічних наук.

2i9sp2inxns4 (1)Професор Л. Кіндзельський – видатний онколог-радіолог України і світу, автор понад 350 наукових праць і низок винаходів.

Талановитий лікар і вчений Л. Кіндзельський був мужньою людиною. Через значне опромінення під час виконання службових обов’язків у найбільш небезпечний період після вибуху на ЧАЕС Леонід Петрович багато років нездужав. Проте продовжував активно працювати, керуючи. 1999 року лікар пішов з життя.

Моє село і сам Володарський район славиться не лише відомими і розумними людьми, а й мальовничою природою. Я раджу кожному завітати у Володарку, я б з радістю провела екскурсію сама. Річка Рось просто зачаровує, приємно завжди приходити до берега, щоб просто помилуватись природою, почитати книжку, посидіти у вогнища з друзями, відпочити. Також, у моєму селі є ліс, що є чудовим елементом доповнення невимовної краси…

Звісно, у нашому селі проживає мало людей, однак, коли починається літня пора, то все навколо починає гомоніти, скрізь чути сміх, радість, адже багато містян приїжджають сюди, аби відпочити від міської метушні, подихати свіжим повітрям.

Я пишаюся своєю Малою Батьківщиною!

 

 

 

 

 

К теме Победы над нацизмом во Второй мировой войне

(доступно только по-украински)

А могла б летіти вільною зозулею…

 
Тучіна Анна

Тучина Анна, слушательница подготовительного отделения 2014/2015 у.г.

І не вистачить усіх слів у світовому словнику, усіх нот у музиці, усіх фарб у палітрі, щоб описати красу української жінки. Її сяючі карі очі, що в широкому полі на зможуть позмагатися з гарячим сонцем, її червоні щоки, що наче рум`яні яблучка так і манять припасти до них вустами, довга товста коса, поважний стан… Навіть розкинуті в полі, при роботі, усі вони різні: деяка схожа на загадкову мавку, що неначе вибігла з лісу і, заблукавши, вирішила залучитися до спільної роботи, інша – вельможна королева, яка навіть із серпом тримається гордо й поважно: її не нівечать ні зашкарублі мозолі, ні стомлене спітніле обличчя, ні скуйовджене волосся. А якими співочими іменами їх нарікають! Ганнуся, Марійка, Катруся, Надійка, Олеся, Наталка – ні імена, а мелодії, що хочеться наспівувати знову і знову. Єдине лише може затьмарити цю красу, спотворити її, загубити, замінити веселу посмішку на гримасу болю.

Після окупації Тернопільської області їхнє маленьке селище перетворилося на німецький штаб. Оскільки більшість населення складали жінки та діти, село не зазнало значних втрат – ніхто просто не був у змозі чинити опір. Окупанти у свою чергу, зазнавши такий «теплий» прийом, не стали сіяти хаос та витрачати патрони. Вони домовилися, що половина всього врожаю, який селяни раніше віддавали радянській владі, буде тепер віддаватися їм. Тоді й не буде жертв. Сільські голови порадилися та й вирішили піти на цей договір. Хтось назве це зрадою, але голова на плечах дорожча.

Леся вже давно помітила на собі його зацікавлений погляд, та вагалася глядіти у відповідь. Усе ж таки він один із них, загарбників. Олеся, як бачила це, завжди штовхала Лесю в бік – не смій-бо, погано це скінчиться. Вони завжди були разом, навіть жили в одній хаті, – Леся й Олеся, шерочка з машерочкою, дві синички, тільки балакучою завжди була Олеся. Вона знала усе на світі і завжди повчала Лесю та картала її за легковажність. «Тебе таку будь-який хлопець навколо пальця обкрутить та й дурепою з пузом на дорозі лишить. А до кого ти одразу побіжиш? До мене. І тоді я скажу тобі – я ж казала». І чогось Леся думала, що саме так воно й буде. І була рада, що подруга не кине її в біді.

Та вже занадто сильно обпікали щоки ті погляди, і не витримала Леся, і підвела очі, і потонула в тих синіх озерах. Хто ж міг подумати, що в нього наші очі, рідні, слов`янські. Йому не вистачає лише вишиванки та сопілки і танцюючих навколо мавок. Щось забриніло, заспівало на серці в Лесі, і в душі, з одного боку, настало довгождане полегшення, а з іншого, оселився якийсь невідомий раніше трепет.

Хтозна, скільки б ще тривало це глядіння, якби не зійшлися хмари і не пішов дощ. Хоча що він змінив? Навпаки, ця злива лише пришвидшила події, адже Леся не встигла отямитися, як опинилася біля нього. Холодні дощові краплі стікали по її щоці, шиї, мокра одежина неприємно прилипала до шкіри, коса важчала, наповнюючись вологою. Та дівчина не бігла нікуди. Наче прикута невидимими ланцюгами до його блакитних очей, вона тільки й могла, що поривчасто дихати, як після довгої та безперервної роботи в полі.

Далі все проходило, наче в дурмані. Він підвівся і звисока глянув на неї. Мабуть, хотів налякати, зберегти авторитет, та очі сміялись і видавали його. Не відаючи, що коїть, дівчина ніжно обхопила його обличчя руками і обережно, неначе доторкаючись до крихкого витвору мистецтва, провела пальцем по точених, наче з каменю вилицях, по тонких червоних губах. Обоє мовчали, підбираючи слова – тільки вона від розгубленості, бо зовсім не знала, що треба казати у таких ситуаціях і чи треба говорити взагалі, а він – підбираючи слова з чужої йому мови.

– Что ти от минья хочешь? – нарешті, холодно усміхаючись, сказав він. Леся на мить ще більше розгубилася, та не встигла навіть обдумати відповідь, як він прилинув до неї гарячим поцілунком, опаливши цим її змерзлі, у краплях дощу вуста.

Він чекав її кожного ранку біля віконця, а вона з першим сонячним промінням уже видивлялася його і прикладала руку до холодного ранкового скла, щоб через нього відчути тепло його довгих тонких пальців. Спочатку Олеся не помічала закоханих, та згодом їй стало цікаво, що це подруга робить на світанку біля вікна і, дізнавшись, почала час від часу буркотати на Лесю:

– Не буде добра від цього. Він же німець. Не цінитиме тебе. Таких, як ти, в нього сотня бути може. Думаєш, ти йому потрібна? Та ні! Зробить діло і покине тебе з пузом, отямитися не встигнеш, як збіжить, чи ще гірше – розстріляє. І тебе, і мене, і все наше село.

Та Леся, затьмарена новим, раніше невідомим, почуттям, не звертала уваги на дорікання подруги. Вона все частіше продовжувала, замість роботи, тікати з ним у ліс. Він завжди мовчав і просив лише «спьеть єщо». І Леся співала. Усі пісні вже виспівала, що знала, а він іще хотів.

Одного разу залежались вони в лісі до сутінків. Коли скінчилася остання пісня, Леся замовкла и подивилася на нього.

– Чи ти любиш мене?
Та він не розумів.
– Скажи. – і так сердечно додала: – Любиш?
Він відповів щось німецькою та усміхнувся. Дівчина посміхнулася у відповідь і обійняла його.
– Не покидай мене, чуєш? Я готова віддати тобі все, аби ти був зі мною єдиною, — і прилинула з коротким поцілунком до його щоки. Він лагідно посміхнувся:
– Что ти от минья хочешь?
– Я хочу, – прошепотіла Леся, – щоб ти був тим, хто вивчить мою мову лише заради того, щоб по-рідному сказати мені про свої почуття…

Тепла була ніч, зоряна. Страшно було, ніяково, але затишно і любо. Дерева стали їм стінами, темне небо – дахом, а м`яка трава – ліжком. І тільки сивий місяць був свідком їхніх почуттів. Та він не стане балакати зайвого…

На ранок дівчата відправилися до пральні забирати свіжу білизну. Олеся йшла на диво похмура та мовчазна, наче води в рота набрала. Тільки й примовляла: «Не треба було квапитися». Та Леся не звертала уваги. Сьогодні він від`їздить по справах, а потім повернеться і забере її. Він обіцяв. Щось довго казав по-німецьки, а в кінці поцілував. Та не прощальний то був поцілунок, а навпаки. Таким зазвичай запрошують до спільного родинного життя. Так здавалося Лесі, у це вона вірила.

А Олеся не вірила. Тому й примовляла:
– І чого ти поспішила? Що тепер робити, як на завтра пузо виростить?
Та Леся лише відмахувалася:
– Він забере мене, як приїде.
– Ха, сподівайся.
– Забере! – стояла на своєму дівчина. – Ось побачиш!
– А як не забере?
– Обов’язково забере.
– А як ні? – сердито подивилася на Лесю дівчина. – Що з дитиною робити будеш? Сама не прогодуєш, та й знаєш, як про таких, як ти, самотніх матусь, кажуть?
– Нема ще ніякої дитини, – прошепотіла Леся, – і не буде, може, й зовсім.
– Не може таке пройти без наслідків. Дурна ти просто.
– А ти в нас найрозумніша? – зло кинула до неї Леся. Подруга замовкла.

Ще деякий час панувала мертва тиша.

– Щаслива ти, Лесько. Дітей можеш мати, – тихо зітхнула Олеся, складаючи чисті сорочки. – І не цінуєш цього. А у нас ще на роду безпліддя написане.

Лесі стало ніяково. Вона не знала про це. Хоча, з іншого боку, чому їй повинно бути ніяково? Шкода Олесю, так. Та що вона може зробити? І не буде в неї ніякої дитини. Що це за небилиці. На дитину батьки спочатку моляться, і вже потім її отримають. А від простої любові нічого не буде.

Пройшов тиждень. Від нього не було ніяких новин. Леся все ще кожного ранку прикладала долоню до вікна, чекаючи на нього. Та марно.

Вона стала повнішати. Це помітила Олеся і спитала, коли в дівчини останнього разу була кров. Леся не могла пригадати. Можливо, ще до його від`їзду. І, врешті, яке це має значення? Ну є кров, ну немає. Що в цьому такого дивного? Подруга лише хитала головою і зітхала. «Добігалася», – каже.

Пройшло більше місяця, літо змінила осінь, час збирати врожай. Леся почала помічати, що їй усе тяжче дається звичайна робота, усе частіше темніє в очах, а сніданок так і проситься назад. Малі стали й спідниці.

– Що зі мною, Олесенько? – злякано спитала вона ввечері. – Невже справдилося те, про що ти казала?
Та Олеся лише мовчала, відводячи очі, бо не могла навіть промовити заповітне: «Я ж тобі казала». Леся зблідла.
– І що тепер? – її голос дрижав.
– Не знаю.
– Я не можу його народити, це ж ганьба.
Олеся мовчала.
– Чого ти мовчиш?! – крізь сльози закричала Леся. – Уперше нема чого порадити? Куди мені дівати те чортеня, що засіло всередині?!
Дівчина похолола й злякано подивилася на подругу:
– А як ти збираєшся здихатися його?
– Як не буде виходу, сама вб`юся, та не стану посміховиськом!
– Це ж плід твого кохання з тим німцем! Чи ти вже зневірилась у його вірності і не чекаєш його повернення?
Леся відвела погляд:
– Інші солдати кажуть забути про нього, що відправили його далеко служити і надовго.
– І що тепер? Чоловік утік, так одразу треба вбивати невинну дитину?! – люто крикнула Олеся і припала до ніг подруги. – Не вбивай, прошу. Народиш, разом виростимо. Що ми, не зможемо? А на інших байдуже. Наша буде дитина, чесна і добра, чемна і порядна.
– Ти що! – підвелася Леся. – Де це чувано, щоб дві баби дитину ростили? Та вона без чоловічої руки зовсім розпуститься! Тим паче, у тебе ж твій Левко є, чи ти забула? Як ти його заради чужої дитини покинеш?
Олеся замовкла та сіла:
– Роби, що хочеш. Для мене всі діти чужі будуть. Бо рідних ніколи не матиму…

Та Леся вже не чула. Вона бігла, що є сили, бігла туди, куди очі глядять. Пробігла широкий степ, пробігла ліс з високими деревами, пробігла струмок, гай. Бігла боса, відчуваючи під ногами м’яку траву, і це відчуття забивало їй горло камінням, душило її від уже болючих та нестерпних спогадів тієї фатальної ночі. Вона ненавиділа себе за те, що вчинила, Олесю, за те, що не вберегла та не попередила, місяць, за те, що мовчки дивився. Ненавиділа та проклинала всіх. Усіх, окрім нього.

Зупинилася на краю прірви. Холодний вітер обдував її тонку білу сорочку і довге розплетене волосся. Серцебиття злилося з думками і шумом вітру. Кому вона тепер потрібна із цією клятою дитиною? Ніхто заміж не візьме, ніхто більше теплих слів не скаже. Усі дивитимуться косо і говоритимуть за спиною. А як народить, то кому віддасть? Нікому чужа дитина не потрібна. Нікому.

Леся опустила голову. Синя річка дивилася на неї його поглядом. Вона одразу згадала, як вперше підійшла до нього, як співала йому в лісі, які теплі почуття він їй подарував, як зробив її по-справжньому щасливою. І в один момент дівчина зрозуміла, що останнє, що вона бажатиме бачити в житті – це його блакитні очі, якими зараз дивиться на неї вода.

І Леся згодна потонути в них. Щоб вони, а не людська зневага, поглинули її. Її і те прокляття, що вона виношує в животі. Адже вони тепер нікому вже не принесуть щастя.

Легко підхопив Лесю вітер, легко прийняла вода. Настільки легко, що ні на ранок, ні наступного тижня не було її знайдено. День-два в селі погомоніли, поплакали, позітхали і забули. Тільки Олеся все ще кожного вечора приходила до річки і, ніби в передсмертній агонії, просила Лесю віддати їй дитину. Селяни і солдати уже звикли до нічних завивань з-за лісу. Та одного дня вони просто скінчилися. Мовляли, що забрала Леся Олесю. Та брехня це. Не до того їй було. Адже вона була щаслива, потопаючи в його блакитних очах…

 

 

 

История одной недели

DSC_0010

Мокродий Инна (Черниговская обл.) и Федченко Диана (Макеевка)

Мокродий Инна, слушательница лектория во время весенних каникул
(доступно только по-украински):

22 березня підготовче відділення КНУ імені Тараса Шевченка радо зустрічало майбутніх студентів. Адже проведення весняного лекторію – чудова змога швидко та результативно підготуватися до ЗНО.

Графік тижневого курсу, звичайно, дуже напружений, але водночас – це і зустріч з друзями, нові знайомства, постійний обмін інформацією. Уже в перший день абітурієнт мав змогу перевірити свої знання, а потім аналізувати помилки та кожного дня удосконалюватись.  Підготовче відділення проводить лекторій з багатьох предметів. Тому кількість юнаків і дівчат неймовірно велика. Іноді здавалось, що ти дійсно студент  університету твоєї мрії. Здійснити її потрібно шляхом сумлінного навчання, зокрема під час тижневого курсу. Наприкінці, кожен, хто брав участь у написанні ще однієї історії лекторію, отримує довідку про успішне закінчення навчання.

DSC_0516

Пробный тест по украинскому языку и литературе

Особисто я відвідую підготовче відділення вдруге. Першим візитом був незабутній літній лекторій. Протягом одного місяця наша група стала міцним колективом, а робота з викладачами надихнула на самостійну підготовку до ЗНО в майбутньому. І вже вчора, 28 березня, нам дали останні настанови. Попереду – іспит. З відчуттям готовності до будь-яких труднощів я залишаю столицю. Дякую усім вчителям, які формують з нас журналістів, юристів, біологів, дають сильну підготовку, а найголовніше впевненість у власних силах за рахунок знань. Кожен абітурієнт, що пройшов програму весняного лекторію, подвоює свої шанси вступити в КНУ імені Тараса Шевченка. Раджу всім десятикласникам та тим, хто ще не певен у самостійній підготовці до іспиту, відвідати як літню школу, так і весняний лекторій. Тут працюють професійні викладачі, а найголовніше – вони зацікавлені у вашому виборі.

Сподіваюсь, що отримані знання допоможуть мені втілити в реальність усі мрії. Наполегливість та велике бажання – запорука успіху. Підготовче відділення це неодноразово доводило. Саме з таким девізом я планую у вересні переступити поріг рідного закладу. Навчатися та отримувати задоволення від кожного студентського дня! 

DSC_0029

С преподавателем Швецом В.М. (конкурс творческих способностей)

 

DSC_0085

С преподавателем Сапожниковой Е.В. (украинский язык и литература)

 

 

Сочинение «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» (лекторий)

Цитаты из сочинений на тему «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» (Тарас Шевченко) слушателей лектория во время весенних каникул 
(доступно только на украинском)

DSC_0625Омельчук Вікторія, смт Городок Житомирської області
«Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» – слова з відомого послання Тараса Шевченка «І мертвим, і живим…», які закликають нас до єдності. Зараз вони є актуальними, адже саме в такій ситуації, у якій опинилася наша країна, дуже важливо згуртувати людей. Ми маємо усіляко підтримувати один одного, а не навпаки. (…)
Я вважаю, що найкращим , хоч і найтрагічнішим прикладом є Друга світова війна. Події того часу ми досі згадуємо із жахом. Німеччина старанно готувалася до війни, і тому, звичайно ж, була налаштована на перемогу. Та наш народ, об’єднавшись, переміг. Здавалося, що після таких подій люди будуть більш дружними, і що війни вже не буде. Але в ХХІ столітті на Сході України спалахнула справжня боротьба, і, для того щоб перемогти, ми маємо об’єднатися. (…)
А взагалі, я щиро вірю у світле майбутнє України» 

 Кучер Катерина, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
«…Отже, підсумовуючи, можу зазначити, що український народ – це народ, що має власну історію, культуру, традиції, а найголовніше – він незламний, здатний боротися за свою Батьківщину. А слова Кобзаря слугують безперечним доказом того. Я – українка. І я пишаюся цим!»

DSC_0627Шморгун Ігор, м. Київ
«Дружба, мир, любов до ближнього. На цьому, власне, тримається ввесь світ. І ось коли порушується щось одне з цього, виникають проблеми, конфлікти і навіть війни.
Щороку, 22 січня, ми, українці, святкуємо День соборності. Його почали святкувати, коли правобережні та лівобережні жителі України об’єдналися з метою створення єдиної держави. (…)
Справжнім горем для нашої Батьківщини стало військове втручання.
Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю,
І право на життя відстоювати в бою.
Війна, здається, має тільки негативні риси. Та однією з позитивних рис, на мою думку, є об’єднання людей різних за характером, долями, місце проживання. У такі моменти в людей просинаються почуття патріотизму, людяності, соборності. Народ стає одним цілим. Але шкода, що тільки в такий час ці риси проявляються в людей.
Дружба й мир – ось запорука щасливого, спокійного та гарного життя» 

 

DSC_0628Вовк Федір, м. Донецьк
«Вислів Тараса Шевченка «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» є актуальним і досі, адже в наш час люди сповнені злобою один на одного. Ми не хочемо розуміти інших, а вони – нас. Я вважаю, що саме через це в нашій країні зараз таке скрутне становище.
І це сумно, бо свого часу ми мали своєрідного пророка, який давав нам чимало підказок. Та, на жаль, ми не спроможні просто прислухатися до них і змінити своє життя на краще. За це ми, українці, і будемо розплачуватися, доки не зможемо нарешті «обнятися» 

 

DSC_0626Михайловський Олександр, м. Луганськ
«Багатоголосся виразу Тараса Шевченка вражає. Справді, щоб бути силою, треба триматися купи. Лише разом можна здолати майже будь-яке лихо.
Є багато яскравих прикладів у нашій спільній історії, коли лише єдність рятувала народ від знищення. Але найсучасніший, найбільш близький нам приклад – це агресія Російської федерації на Східній та Південній Україні. Унаслідок цього акту, що порушив усі міжнародні норми, українське суспільство об’єдналося й тепер ефективно протистоїть агресору. (…)
Я, як споглядач тих подій, майже учасник, бо я бачив як відбувався так званий референдум у Луганську, як бійці ЛНР обстрілювали місто, звинувачуючи Збройні сили України, як російські спеціалісти створювали інформаційний вакуум, можу відверто сказати, що якби українці згуртувалися хоча б на місяць пізніше, то України вже не було б» 

DSC_0074Білий Данило, м. Київ
«На мою думку, Інтернет не замінить нам усе: книжки, театр, газети. А навіть якщо замінить, то чого тут поганого ? З’явилося щось нове і корисне – Інтернет. І що ? Він же нам зовсім не шкодить, а навіть допомагає: і готувати можна страви такі, які готують найвідоміші шеф-повари, і дізнаватися новини, які сталися п’ять хвилин тому на протилежному кінці Землі можна, і ті ж самі книжки та газеті можна читати в Інтернеті… Але лише живу гру акторів і живу музику ніяк не замінити фільмами і сайтами з безкоштовною музикою.
Інтернет – це дуже корисний винахід, від якого складно відмовитись, коли він вже з’явився у твоєму житті. Саме мені на думку відразу спало оповідання «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда. Як тільки художник Бейзіл написав портрет Доріана, ніхто вже не міг відмовитися від того, щоб не дивитися на це творіння. Без портрета можна було прожити, але з ним було якось легше, він заспокоював. Головне, щоб люди не почали вбивати один одного через Інтернет, так, як Доріан убив художника.
Ще в мезоліті люди, коли винаходили, наприклад, молот, то він не псував їм життя, хоча я впевнений, що на того, хто першим винайшов цей молот, люди дивились, як на дивного якогось. Коли вперше винайшли електрику, вона теж не всім припала до душі. Так само, коли винайшли машини і коли склали теорію про гравітацію – це тільки допомагає нам жити.
Підсумовуючи свої думки в тексті, який я щойно написав, можна зробити висновок, що Інтернет – це дуже корисний винахід, який тільки допомагає читати більше, дивитись те, що хочеш, і дізнаватися про що завгодно і коли завгодно. Але, як і з усім, головне – не бути залежним«.

 

Как происходит подготовка к ВНО на подготовительном отделении

DSC_0298Все меньше времени остается до ВНО-2015.

Как известно, на ВНО вынесены испытания по химии, физике, биологии, географии, истории Украины, иностранным языкам, математики и украинского языка и литературы (как обязательного).

Уже опубликованы Украинским центром оценивания качества образования обновлённые программы, известны и изменения в проведении и в форме ВНО по некоторым предметам, например, рекомендовано создавать двухуровневые тесты по математике и украинскому языку и литературе, даны рекомендации для выпускников школ. Подготовка к экзаменам набирает обороты.

Понятно, что подготовиться к ВНО за несколько дней невозможно. Поэтому этот процесс должен быть планомерным, взвешенным, без чрезмерной перегрузки. У каждого будущего участника ВНО есть свои рецепты подготовки: кто-то готовится самостоятельно, кто-то – с помощью репетиторов, кто-то использует ресурсы Интернета, курсы и т. д. Путь к успеху у каждого разный.

Подготовительное отделение Университета имеет свои советы и полезные предложения по этому важному вопросу. Мы предоставляем образовательные услуги всем желающим получить качественную подготовку и сориентироваться в мире профессий в стенах Университета на разных формах обучения: дневной, вечерней, субботней, на лектории во время весенних каникул, в летней школе, в летнем лектории для абитуриентов наших колледжей в разные сроки и в разное время и день. Выбирай по вкусу!

DSC_0261Этот учебный год по праву есть успешным: вовремя набираются группы слушателей, занятия начинаются, как и запланировано, по графику. Так, 15 сентября стартовала вечерняя и субботняя формы обучения 8-месячного курса, 1 октября – дневная, 1 ноября – вечерняя и субботняя формы обучения 5-месячного курса. Уже идёт полным ходом набор в группы лектория во время весенних каникул и вечерней формы обучения для одиннадцатиклассников физико-математических школ, с которыми существуют действующие договора о сотрудничестве, а это: Украинский физико-математический лицей, Херсонский физико-технический лицей, Естественнонаучный лицей № 145, лицей информационных технологий № 79, Русановский лицей, лицей № 208.

Необходимо отметить, что география городов и областей, из которых съезжаются к нам на обучение абитуриенты, в этом году значительно не уменьшилась по сравнению с прошлыми годами. Например, на дневной форме учатся слушатели из Одессы, Ровенской (Сарны), Запорожской, Житомирской (Новоград-Волынский), Хмельницкой (Каменец-Подольский), Винницкой (Могилев-Подольский), Николаевской (Южноукраинск), Сумской (Шостка) областей, из Днепропетровска, Донецкой области (Краматорск). На субботнюю форму обучения к нам приезжают слушатели в основном с Киевщины: Обухова, Гостомеля, Белой Церкви, Глевахи, Иванковичей, Василькова, Броваров, Украинки, Березани, Великой Дымерки, Борисполя, Переяслава-Хмельницкого, Ирпеня, Тетиева, Яготина и т.д. Но есть и такие, кто не испугался преодолеть расстояния на пути к поступлению: это слушатели из Чернигова и области (Городней, Прилук, Бобровицы, Борзны и Козельца); Черкасс и области (Жашкова и Умани); Полтавы и области (Кременчуга и Пырятына); Винницы и области (Брацлава и Козятына); Хмельницкого и области (Славуты); Кировограда, Никополя (Днепропетровской области) и Залищиков (Тернопольской области).

Не одно поколение абитуриентов убедилось в том, что приобретать знания в коллективе, а не индивидуально лучше по разным соображениям: измеряется уровень подготовки по сравнению с другими участниками учебного процесса, контролируются эти знания и их приобретение опытными преподавателями Университета, которых приглашает ПО на работу с абитуриентами, путем опроса и написания тестов. Так, 15 ноября слушатели большинства учебных групп начинают писать 1-й тренировочный тест, которых по нашим учебным планам заявлено три, в том числе последний, итоговый, на который для абитуриентов естественных направлений обучения, соискателей дополнительных баллов, приглашаются предметные комиссии профильных факультетов.

А также у наших абитуриентов есть уникальная возможность быть участниками различных научных, профессиональных и культурных мероприятий, которые организовывает им администрация подразделения.

Если кто еще стоит на распутье и не знает, куда поступать и где подготовиться, приходите к нам.

Текст Елена Сапожникова
Фото: Алеся Короновская

дневная форма обучения

DSC_0351 DSC_0348 DSC_0347 DSC_0343 DSC_0338 DSC_0335 DSC_0333 DSC_0330 DSC_0327 DSC_0325

вечерняя и субботняя формы обучения

DSC_0501 DSC_0499 DSC_0498

DSC_0244 DSC_0249 DSC_0250 DSC_0253 DSC_0255 DSC_0258 DSC_0263 DSC_0264 DSC_0270 DSC_0279 DSC_0280 DSC_0281 DSC_0282 DSC_0283 DSC_0293 DSC_0294 DSC_0304 DSC_0312 DSC_0313 DSC_0321

Слушатели подготовительного отделения в Институте биологии прослушали лекцию о вирусе Эбола

11 ноября заведующий кафедрой вирусологии УНЦ «Институт биологии», профессор В.П.Полищук прочитал лекцию на тему «Распространение вируса Эбола» для слушателей подготовительного отделения. 

Загадочная болезнь, которая до сих пор считалась локальной проблемой Африки, расползается по Европе и приближается к Украине.

Участников лекции интересовали вопросы: Сможет ли наша медицина идентифицировать болезнь? Что в настоящее время известно о вирусе Эбола? Какие прогнозы медиков относительно эпидемии? Как мы можем от нее защититься?

Марiя_Нiкiтенко

Никитенко Мария

Мария Никитенко, слушательница подготовительного отделения, абитуриентка Института биологии поделилась своими впечатлениями

(доступно только на украинском языке).
«Люди багатьох країн схвильовані стрімким поширенням вірусу світом. Кілька років тому були створені вакцини проти цього вірусу, але тільки в цьому році вони набули популярності. Чому ж люди так бояться цього вірусу? Відповідь на це запитання дуже проста. Справа в тому, що смерть від цієї хвороби дорівнює приблизно 90%. Саме це є тим, чого бояться люди. Але, як я дізналася, насправді більше людей гинуть у дорожніх катастрофах, ніж від цього вірусу. Адже поширений він у країнах Африки. Є гіпотеза, що цю хворобу переносять кажани, які харчуються фруктами і живуть у тропіках. Та це все ще гіпотеза, яку не довели! І, звичайно ж, не треба забувати, що цю хворобу також переносять люди, які побували в Африці і підхопили цей вірус. Зафіксовано кілька випадків у США. Щодо України дуже сильно хвилюватися не варто, бо до нас цей вірус може і не дістатися. Бажаю всім здоров’я!»

Нет повести печальнее на свете, или не найти аналога такой сильной, настоящей, победоносной любви

image_(1)В Киевском университете студенты не только получают фундаментальное европейское образование, но и лелеют в себе качества духовно воспитанной, всесторонне развитой личности. Такие традиции были заложены ещё во времена основания Университета, а с тех пор прошло 180 лет.

В духе этих традиций и слушатели подготовительного отделения не только наилучшим образом готовятся ко вступительной кампании, но и через ряд мероприятий у них происходит воспитание духовной культуры и эстетичного вкуса. Это факультативные курсы по всемирной истории и «Человек и мир», посещение музеев, выставок, концертов, просмотр театральных представлений.

Так, 12 ноября для наших слушателей был организован просмотр представления «Джульетта & Ромео» по мотивам трагедии Уильяма Шекспира «Ромео и Джульетта» в Национальном академическом театре русской драмы им. Леси Украинки.

Почему избрали для просмотра именно эту пьесу? Во-первых, в театре это одна из лучших премьер молодого актёра и режиссёра Кирилла Кашликова, посвящённая 450-летию со дня рождения Шекспира. Во-вторых, идеи трагедии остаются актуальными и в современном мире, поскольку побуждают людей ценить любовь и дружбу, выступать против злобы и ненависти, издревле разрушающие человеческие души и тела, осознать бессмысленность вражды, которая для Украины в эти дни обернулась страшной бедой. В-третьих, творчество Шекспира, иллюстрирующее эпоху Возрождения, включено в учебную программу факультатива по всемирной истории. В-четвёртых, эстетическое удовольствие от постановки пьесы, музыки, и, наконец, истории верной любви – непревзойдённое.

«Чтобы театр мог влиять на жизнь, он должен быть сильнее, интенсивнее повседневной жизни», – так о роли театра в жизни человека высказывался вы дающийся писатель Франц Кафка.

Приглашаем всех наших слушателей принимать участие в последующих культурных мероприятиях подготовительного отделения. Следите за анонсами!

Текст и фото: Елена Сапожникова

image_(2) image_(7)

 

 

Театральный вечер (опера «Наталка Полтавка»)

IMG_834626 октября 2014 года слушатели всех форм обучения подготовительного отделения уже по традиции имели возможность быть зрителями представления «Наталка Полтавка» в Национальной опере Украины.

Этот спектакль очень полезный и интересный нашим слушателям, так как это произведение Ивана Котляревского входит в учебную программу по украинской литературе.

Несмотря на то, что произведению почти 200 лет (премьера оперы состоялась в 1819 году в Полтаве), его сюжет всегда есть и будет актуальным: жизнь простого народа, изображение быта и обычаев украинцев XIX в., погружение в духовные ценности, а главное, верная и искренняя любовь.

Спектакль, в музыкальном сопровождении композитора Николая Лысенко, наполнен непринуждённым юмором и делает его привлекательным для зрителя. Ежемесячно в афише Национальной оперы можно встретить «Наталку Полтавку», но каждый раз помпезный зал переполнен зрителями, ведь это украинская классика!

Особое внимание молодёжи привлекает рассказанная автором история любви Наталки и Петра, мотивом которой является то, что насильно мил не будешь и любовь победит любые препятствия.

Надеемся, что нашим зрителям понравилась опера украинской классики, а история любви согрела сердца в довольно холодный осенний вечер.

Текст и фото: Алеся Короновская

 

Тартаковська

Екатерина Тартаковская

Своими впечатлениями от посещения театра поделилась Екатерина Тартаковская — слушательница вечерней формы обучения:

(доступно только на украинском языке)

«26-го жовтня мені пощастило відвідати виставу «Наталка Полтавка». Звісно, враження від побаченого просто казкові і я не могла цим не поділитись.

Коли твій настрій набагато кращий, аніж ситуація в країні, коли в душі тепліше, ніж надворі, завжди приємно йти на подібні заходи. Адже очікуєш чогось неймовірного, того, що може доповнити твій прекрасний день.

І ось, повна надій та оптимізму, я зайшла до театру. В очікуванні найкращого, сидячи в найбільшому Київському театрі опери та балету, я чекаю початку вистави. Усе, що відбувається навкруги, зачаровує, перші враження – мрія перфекціоніста. Усе захмарно чудове, оточування абсолютно природне, таке, яким має бути. Склалося враження, ніби знаходишся в досконалому вимірі.

Але театр живе не блиском вогнів, ефектними мізансценами, розкішшю декорацій та костюмів, а ідеями драматурга, які, у свою чергу, були досить оригінальними й влучними. Отримавши суцільне задоволення, захоплюючись грою та співом, я зрозуміла, що відвідувати такі заходи – безцінно. Я дуже вдячна за те, що у мене з’явилася така можливість. Сподіваюся, що це був не останній візит».

 IMG_8355 IMG_8352 IMG_8349 IMG_8343 20141026200201 20141026200021