Наши слушатели

Славутич выражает искренюю благодарность

(текст доступен только на украинском языке)

Більшість випускників зіштовхуються з проблемою самовизначення та самореалізації у своєму житті. Кожен хоче отримати таку професію, щоб у майбутньому працювати із задоволенням та натхненням, мати час для відпочинку та отримувати гідну заробітну плату.

Одні з дитинства вже визначили свій життєвий шлях; інші – не намагаються глибше поринути в себе та мають надію, що це зроблять їхні батьки, вчителі чи друзі; а треті – останні шкільні роки присвячують вивченню своїх здібностей і талантів, активно шукають різноманітну інформацію про навчальні заклади, професій та роботи. З моїх особистих спостережень за однолітками-одинадцятикласниками можна відзначити, що перших майже не існує на українських теренах, а інші потребують допомоги старших досвідчених людей.

Ярмарки професій є дуже корисними для всіх старшокласників країни, бо вони дають джерело цінної інформації, що допомагає кожному зробити правильно головний вибір у житті. Вони є великим помічником у здійсненні вибору школяра для реалізації всіх своїх здібностей, щоб бути максимально корисними для суспільства.

Провівши власне опитування, я ще раз хочу підтвердити, що ярмарки професій є особливо корисними та важливими для більшості старшокласників. 78% сказали, що саме тут шукають інформацію щодо підготовки та успішного складання ЗНО, а також вступу до вишу.

Користуючись нагодою, славутичани висловлюють щиру подяку всім, кому не байдужа доля молодих людей, тим, хто ступив на шлях допомоги юному поколінню у вирішенні найголовнішого питання у житті – вибору професії!

 Текст: Анна Черняк (м. Славутич)

«Путь на Киев»

(доступно только на украинском языке)

Привіт всім!

Нас звати Віка Лісова і Оля Піхало.

Нам по 16 років. Ми навчаємося в 11-А класі Кагарлицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3. Сьогодні ми побували на ярмарку професій та вакансій «Будуймо кар’єру разом!».

До нас завітали представники різних навчальних закладів і розповідали про навчання в них, щоб ми, одинадцятикласники, вже визначилися, куди підемо вчитися по закінченні школи. Нам сподобалося кілька запропонованих закладів – це Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Білоцерківський аграрний університет, Київський авіаційний університет, Київський коледж нерухомості «Крок», та, особливо, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та його коледжі – Оптико-механічний та Геологорозвідувальних технологій. Завдяки цікавим розповідям представників цих навчальних закладів багато дітей змогли визначитись, який шлях обрати та ким бути.

Центр нашого міста являє собою перехрестя доріг на Київ, Білу Церкву і Миронівку. Ми думаємо, що наш життєвий шлях лежить на Київ і що після успішно складених іспитів у школі та ЗНО, зробимо правильний вибір.

Щиро дякуємо!

«… На пороге взрослой жизни»

(доступно только на украинском языке)

Доброго дня! Мене звуть Ірина Ткаченко, мені 16 років, я навчаюся в 11 класі Згурівської гімназії. Для мене та моїх однолітків останній рік навчання в школі є вирішальним та найскладнішим, оскільки ми стоїмо на порозі нового дорослого життя. Якщо схильності до певної професії формуються впродовж тривалого часу, адже кожен із дитинства мріє стати учителем, лікарем чи навіть космонавтом, то вибір вищого навчального закладу припадає саме на останні роки шкільного життя.

Обираючи майбутній навчальний заклад, ми збираємо інформацію про нього, цікавимося досягненнями університету та кваліфікацією викладацького складу. Але значно цікавіше дізнаватися про ВНЗ з перших уст, та й живе спілкування набагато приємніше за звичайний текст, тому й організовують заходи для майбутніх абітурієнтів, на яких вони можуть поспілкуватися з представниками тих чи інших навчальних закладів.

Саме на такій зустрічі я мала змогу бути присутньою, і, чесно кажучи, отримала колосальне задоволення! У нашому селищі такі зустрічі вже стали традиційними і проходять ці ярмарки професій та вакансій під назвою «Будуймо кар’єру разом!».

Тут старшокласники можуть ознайомитися з перевагами та недоліками деяких навчальних закладів, отримати консультації стосовно навчання в них та відповіді з питань, які їх цікавлять. На цьогорічній зустрічі були представники Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Чорнобильського медичного училища, Згурівського професійного ліцею, Київського торгово-економічного університету, університету «Крок», університету «Україна» та інших. Розповіді кожного з гостей були цікавими та доступними, до уваги слухачів були запропоновані слайд-шоу та відеоролики. Найбільше запам’ятався своїм змістом та емоційністю виступ представників Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Отримавши багато нової інформації про цей навчальний заклад, особисто я переконалась, що він справедливо названий одним з найкращих вишів України.

Я вважаю, що подібні заходи повинні проводитися і надалі, адже вони є одним з перших кроків на шляху вибору навчального закладу, що є важливим для майбутніх абітурієнтів!

 

 

 

 

 

Представление, которое затрагивает наши сердца

(доступно только на украинском языке)

Кожен із нас у школі з великим задоволенням читав п’єсу Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Скільки емоцій ми відчували під час читання твору! Як ми жаліли Наталку і плакали разом з нею, коли Терпилиха хотіла видати заміж бідолашну дівчину за Возного!

Та ось недавно, 23 червня, мені пощастило побачити це дійство на власні очі. У Національному академічному театрі опери та балету імені Т.Г. Шевченка відбувся показ найвідомішої опери «Наталка Полтавка». Я разом з іншими слухачами Літньої школи підготовчого відділення Київського національного університету імені Тараса Шевченка з радістю відвідала театр.

Усі ми дуже ретельно збиралися, адже для декого з нас це був перший похід до Храму муз оперного та балетного мистецтва. У гарних сукнях та костюмах ми зібралися перед центральним входом театру. Перше, що вразило, – це неймовірна краса Національної опери. Вистава ще не почалася, а відвідувачі вже були в захваті. Усередині червоні оксамитові стільці додавали залі шику, а орнамент на стелі змушував захоплено зводити очі вгору. Та ось заграв оркестр. Щира, задушевна музика, ніби тепла швидкоплинна річка, полилася в найвіддаленіші куточки й оповила всіх глядачів ніжним серпанком. Душі хотілося співати, але коли підняли завісу, то, взагалі, перехопило подих. Декорації були казкові. Коли вдивляєшся в них, то здається, ніби ти поринув у далекі часи, відчув увесь той настрій. Цей український дух починає прокрадатися до найпотаємніших закутків
твоєї душі.

І ось на сцену виходить гарна дівчина і неймовірно сильним голосом починає співати про наболіле…

Здавалося б, звичайні суперечки між матір’ю й донькою, але як емоційно були вони передані! Неймовірна майстерність акторів змушувала глядачів затамовувати подих у напружені моменти і плакати, коли усе стихало. Мабуть, усі жінки в залі плакали, коли Петро й Наталка нарешті зустрілися. Можливо, в очах акторів був вогник, який запалював серця глядачів і змушував їх поринули в атмосферу кохання й жалю.

Наприкінці вистави всі в залі аплодували стоячи. Мені все дуже сподобалося. Я була вражена, і ще довго відчувала той піднесений настрій, який мені подарувала опера. Я дуже вдячна всім організаторам, які зібрали нас і дали змогу побачити, що таке справжній театр, справжня гра акторів. І мені дуже шкода, що все це так швидко закінчилося. Але завдяки навчанню в університеті я вперше в житті відвідала театр такого високого рівня й подивилася те, що хоч раз у житті має побачити кожна людина.

Опыт во время весенних каникул

(доступно только на украинском языке)

Ще тиждень тому мене турбували думки про те, що це останні весняні канікули у моєму житті, як і для всіх одинадцятикласників. Як їх провести, щоб мати зиск для себе? Звісно, не треба забувати і про підготовку до ЗНО. Але чи можна це сумістити, повеселитися від душі, не втрачаючи час марно? Виявилося, що так! Із 23 по 31 березня на підготовчому відділенні Київського національного університету імені Тараса Шевченка проводився весняний лекторій з різних предметів. Оскільки моєю мрією є вступ на факультет журналістики цього навчального закладу, то я записалася на курси підготовки зі складання творчого конкурсу. Узагалі-то я з іншого міста – з Полтави, тому перебування хоч і короткий час (усього тиждень) у Києві було для мене цікавою пригодою.

По-перше, ніколи раніше я не жила в гуртожитку. Чесно кажучи, готувалася до гіршого. Насправді, це не так страшно, як здається. Умови були досить прийнятні, я б навіть сказала хороші. Та й із сусідками по кімнаті мені пощастило. Веселі, цікаві дівчата, з якими було про що-небудь погомоніти вечорами.

Що стосується лекцій, то вони також були досить різноманітними й, звичайно, повчальними. Їх вела Вакульчук Світлана Петрівна, гарна жінка, яка відмінно знається на своїй роботі і з якою було цікаво поговорити не тільки на парах, а й у неформальній обстановці. У нас були вихідні дні, тож ми не перепрацьовували. Та й, якщо по правді, особисто для мене, лекції не сприймалися як нудне навчання, а швидше як можливість дізнатися щось нове, що потім обов’язково стане в нагоді.

На передостанній зустрічі ми мали змогу спробувати свої сили у складанні творчого конкурсу. До нас запросили Горіцьку Лесю Олексіївну, що навчається на першому курсі магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дівчина вела розмову про професію журналіста, її переваги та недоліки, можливості майбутніх фахівців тощо. Загалом було приємно поспілкуватися з людиною, яка вже може багато чого порадити із власного досвіду.

Крім того, ми побували на Дні відкритих дверей нашого омріяного навчального закладу. На жаль, ми не встигли на представлення фаху, що нас усіх дуже цікавило, але мали змогу прослухати доповіді студентів, які навчаються за спеціальністю «видавнича справа та редагування». Це також було досить цікавим та пізнавальним. Проте і тут нам пощастило: відповідальний за приймальну комісію Інституту журналістики особисто знайшов час, щоб дати відповіді на всі запитання, які нас цікавили.

Отже, тиждень перебування в Києві пролетів як мить, і зараз тільки з приємною усмішкою на обличчі я можу згадувати про це. Щиро дякую всім, хто був задіяний у цьому. Ви подарували безцінний досвід, який, сподіваюся, неодмінно стане у пригоді під час складання творчого конкурсу.

 

Для того, щоб ґрунтовно підготуватися до вступних іспитів, а також успішно скласти творче випробування, потрібно своєчасно почати займатися і усвідомити, за якими критеріями будуть оцінюватися роботи. Але якщо до зовнішнього незалежного оцінювання можна підготуватись самостійно, то з творчим конкурсом можуть виникнути проблеми. Саме тому я вирішила стати слухачем весняного лекторію Київського національного університету імені Тараса Шевченка за напрямом підготовки «творчий конкурс».

Спочатку я трохи хвилювалася, адже мала лише приблизне уявлення про те, з чим мені доведеться працювати. Однак мої побоювання були безпідставними, адже наш викладач виявилася професіоналом своєї справи, більше того, я дуже швидко потоваришувала з іншими слухачами лекторію. На курсах мені сподобався спосіб викладу матеріалу, а саме те, що спочатку пояснили особливості проходження вступного випробування, а потім розповіли про журналістику як професію в цілому. Також як домашнє завдання ми писали різноманітні творчі роботи, як-от: замітка, стаття, звіт або репортаж. Наостанок усім слухачам влаштували прес-конференцію, щоб абітурієнти могли оцінити себе і відчути атмосферу, яка пануватиме безпосередньо на творчому випробовуванні. Проте, на мою думку, лекції були розподілені не надто раціонально, інколи було важко займатися 4 пари поспіль, особливо в другій половині дня.

Хоча ці курси тривали лише протягом весняних канікул, мені вони здалися досить насиченими, тому тепер я впевнена у своїх силах і готова йти до мети, незважаючи на можливі перешкоди.

 

Що може бути кращим за навчання? На цих канікулах мені випала нагода прослухати курс весняного лекторію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка!

Ви запитаєте: і як, що цікавого там було?

Хочу сказати, що ніколи так не проводила час: викладачі так цікаво розповідали та пояснювали матеріал, що можна було слухати, не переслухати! Під час лекторію ми набували нових знань, яких нам не вистачало раніше, можливо повторювали щось, що знали раніше. Та я впевнена, кожен хто побував на курсах віднайшов для себе щось нове: знання, друзів, досвід…

Шкода що ті 8 днів швидко закінчились! Дякую всім, хто доклав зусилля для того, аби все пройшло на найвищому рівні! Дякую всім викладачам, що навчали нас!