Спекотний червневий день. Усе навколо дихає гарячим полум’ям літа, а смарагдове листя додає відтінки свіжості в загальну картину міста. Ми стоїмо перед величним будинком кольору темного рубіну. Класицистичний стиль забудови врівноважує активний настрій його забарвлення, додаючи спокою, рівноваги та гармонії. Пізніше ми дізнаємося, що це диво збудоване за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті в 1837 – 42 рр. Головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка – ось місце нашого перебування, ми тут для того, щоб, відвідавши Музей історії Університету, збагатити свої знання відомостями з його «біографії».
Після заснування в 1843 р. Університет містився в приватних приміщеннях на Печерську і був відкритий як Імператорський Університет Святого Володимира. Першим ректором став двадцятидев’ятирічний Михайло Максимович, український учений-енциклопедист. Відомо, що спочатку в Університеті було лише два факультети – історико-філологічний та фізико-математичний. У 1835 р. відкрився юридичний факультет, а в 1841 – медичний. Студентів було лише 62 людини, усі чоловіки, адже на той час жінки не отримували вищу освіту. Як я вже сказала, будівництво сучасного головного корпусу завершилося після заснування навчального закладу. Дуже цікаво те, що цей будинок мав універсальне значення: на першому поверсі розміщувався обслуговуючий персонал, на другому – адміністрація Університету, на третьому поверсі проводилися лекційні заняття, а четвертий слугував гуртожитком для учнів.
Існували також карцери для студентів. Хлопці, які провинилися, могли перебувати там від трьох днів до двох тижнів, залежно від тяжкості скоєного. На три дні в карцер можна було потрапити за неохайний зовнішній вигляд (в Університеті існувала своя форма: як темно-зелена повсякденна, так і парадна, білого кольору), пропуск заняття та невиконання домашнього завдання без поважної причини, неввічливе ставлення до вчителя. На два тижні в карцері опинялися молодики, які пиячили та влаштовували бійки. На десять днів у «затишні покої» потрапляли ті студенти, які поверталися в гуртожиток пізніше його закриття, тобто після десятої години вечора. У карцер дозволялося брати книжки, щоб не відстати від інших у навчанні. Як бачимо, правила на той час були досить суворими, сьогодні ж студентам набагато легше.
У Музеї історії Університету ми бачили також зразок розкладу навчання. Розглядаючи його, я дуже здивувалася, адже виявилося, що студенти перебували на лекціях із восьмої години ранку до сьомої вечора і перерв між заняттями не було! А ми ще жаліємося, що десять хвилин паузи між парами в Літній школі – це дуже мало. Також від екскурсовода ми дізналися, що, незалежно від того, яку галузь науки обирає студент, він обов’язково повинен був навчатися музики, танцям, фехтуванню, малюванню та верховій їзді. Тобто студенти ставали всебічно розвиненими особистостями.
Статус національного Університету було надано в 1994 р. за наказом першого Президента України Леоніда Кравчука. З того року він має назву Київський національний університет імені Тараса Шевченка. До речі, сам Кравчук є його випускником: він навчався на економічному факультеті.
У наш час Університет має чотирнадцять факультетів та вісім інститутів. У ньому навчається понад 25 тисяч студентів, серед яких чимало іноземців. Університет має IV рівень акредитації та готує висококваліфікованих спеціалістів різних областей. Він справедливо вважається одним із провідних та престижних вищих навчальних закладів країни.
Внутрішня краса головного корпусу підтверджує цей статус. Вільний простір, високі стелі, широкі вікна, м’яке освітлення та ніжні кольори приміщення створюють дуже затишну атмосферу всередині. Червоні доріжки, білі напівпрозорі штори скромно і ненав’язливо довершують інтер’єр, а стіни прикрашені портретами професорів Університету, і це виражає велику повагу до них.
Обов’язково слід зазначити, що сам Тарас Шевченко, на честь якого перейменовано навчальний заклад, працював співробітником Археографічної комісії Університету. Він дуже хотів викладати малювання студентам і, пройшовши конкурс, зміг цього досягти. Але, на жаль, через викриття його діяльності в Кирило-Мефодіївському братстві, Шевченка було заарештовано.
Проте не будемо зосереджуватися на негативі. Наразі, завдяки зусиллям видатних діячів мистецтва і науки Київський національний університет надає студентам якісну освіту і є дуже популярним серед вступників. Наша країна сміливо може пишатися цим навчальним закладом як одним із найкращих та найпрестижніших в Європі!
Невже минуло майже три тижні від початку навчання в Літній школі? Час тут так швидко летить, що навіть не встигаєш насолодитися цінними хвилинами життя… Викладачі нас готують не тільки до зовнішнього незалежного оцінювання , а ще й усіма силами заохочують до культурного відпочинку.
Молоді люди мріють про вступ до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, але мало хто знає його історію. Хоча я і киянка, і цікавлюся минулим свого міста, але ніколи не була в славетному Червоному корпусі Університету. Це його найважливіша частина, його «голова». Він знаходиться біля зеленого квітучого парку, який додає споруді ще більш урочистого вигляду.
19 червня літньошколярі мали змогу побувати в музеї цього навчального закладу. Ось короткий опис історії Університету імені Тараса Шевченка, яка бере свій початок у 19 ст. 1834 року за наказом російського імператора Миколи 1 розпочалося будівництво Університету. Його було засновано на базі Кременецького ліцею. Посаду першого ректора обійняв двадцятидев’ятирічний Михайло Максимович. 62 хлопці, здебільшого дворяни, мали змогу першими навчатися в Університеті. Спочатку було лише 2 факультети: історичний і філологічний, а в 1835 році з’явився юридичний, 1841 – медичний. Студенти носили спеціальну форму: піджаки, шпагу й картузи. У музеї знаходиться зразок такого костюму. 1837 року архітектор В. Беретті переміг у конкурсі ідей збудування окремої споруди навчального закладу. Ззовні можна нарахувати 3 поверхи, а зсередини – 4, ось такий дивовижний задум архітектора. Цікаво те, що для непослухів створювалися карцери, у яких могли утримувати за «пустощі» від 3 днів (причини: неповажно розмовляв із викладачем, не підготувався ретельно до занять, мав неохайний вигляд), до 2 тижнів – за бійку, пияцтво та таке інше). На жаль, у наш час немає таких приміщень, можливо, тоді наша молодь навчилася б правилам етикету! У карцерах стояли ліжко, стілець, стіл, горіла свічка й обов’язково були книги, щоб студенти не гаяли даремно часу, а готувалися б до іспитів.
На той час навчання було дороге – 25 рублів за семестр (для порівняння: корову на Бессарабці можна було купити за 4 рублі), але згодом з’явилися казеннокоштні студенти (по-сучасному – бюджетники), які могли отримувати стипендію за успішне навчання. Щоб молодь не тільки здобувала знання, але й розвивалася культурно, до навчальних планів було впроваджено такі предмети, як: музика, фехтування, танці, їзда верхи. На нижньому поверсі корпусу Університету розташувався анатомічний театр. Щовечора туди привозили тіла померлих людей, над якими провадилися дослідження. Але одного разу містом поширилася чума і люди звинуватили педагогів у халатності. Тоді, у 1853 році, було створено анатомічний театр для медичного факультету в окремому приміщенні, що неподалік.
Розклад занять для студентів був дуже важким. Молодь навчалася від 9 ранку до 19 вечора без ПЕРЕРВ на відпочинок. А з 19 до 22 був вільний час, але найголовнішим завданням було прийти вчасно, адже двері навчального закладу зачинялися (за запізнення карали на 10 днів карцеру).
Вихованці Університету були не тільки розумними, але й творчими людьми, вони навіть випускали свій журнал «Былынка». У кінці видання обов’язково розміщували малюнок. Усе писали й малювали власноруч. Тарас Шевченко мріяв стати викладачем малювання, але доля вирішила інакше. Його було заслано на 10 років, і його мрія так і не здійснилася.
Дівчат не приймали до Університету. Перша «героїня», яка довела, що жінки розумні, була Наталя Полонська-Василевська. Вона закінчила навчання з відзнакою, а потім працювала тут. Серед відомих випускників, які здобували освіту в Університеті, хочеться згадати М. Лисенка, Остапа Вишню, М. Драгоманова. До речі, Менделєєв подарував Університетові свою таблицю періодичності, яка знаходиться в музеї й до сьогодні.
Враження від екскурсії дуже яскраві. Дякуємо викладачам за надану можливість відвідати музей Університету.