26.01.13. В оперному театрі

В ОПЕРНОМУ ТЕАТРІ

 Багато в людства досягнень, але кажуть, що єдине люди ще не вигадали – машину часу. Та це не так, насправді, вона існує… Театр – ось справжня машина часу! Підіймається завіса, і перед нами постає життя, приміром, ХІХ століття в усіх його барвах, манерах, рухах танцю, словах та піснях. І навіть краще це, ніж якась там «машина», адже театральне дійство розкриває всю палітру почуттів героїв, їхніх психологічних станів та переживань.

26 січня цього року й ми, слухачі підготовчого відділення, у стінах Національної опери України мали змогу «подорожувати» в епоху українського життя, яку описував Іван Котляревський, втілену в яскравих декораціях, розкішних костюмах та, звісно ж, донесену нам виразною грою акторів.

Уявити тільки – як вистава «Наталка Полтавка» існує на сцені вже майже 200 років! Уперше вона була поставлена в 1819 році, а згодом, у 1889 році, Микола Лисенко написав оперу «Наталка Полтавка», не лише відкривши їй друге дихання. Ця опера стала справжнью перлиною в українській культурі.

Постановка, справді, дуже багата, оздоблена чудовими українськими пейзажами в декораціях та відтворенням побуту, розкішними костюмами, продуманими до дрібничок. Але найбільше вражає те, наскільки геніальна сама опера, у ній втілена душа цілого народу й відтворена в найкращих її барвах. Це відчувається в музиці, яка відображає кожен порух душі і вир почуттів героїв, відчувається й у піснях, які і є втіленням душі, і рідна мова розливається усім своїм багатством простого народу, може, за виключенням лише пана Возного з його «Теє-то, як його…», а приперчене це все гумором, притаманним українцям.

Хоча в цьому можна пересвідчитись лише побачивши все на власні очі. Якщо я і забула про щось розповісти, то не пошкодуйте часу й ви для опери, шановні читачі! Адже краще один раз побачити, ніж п’ять разів прочитати.

Марина Крижанівська, слухач вечірньої форми навчання

 

Культурні вечори

Чудовий зимовий вечір не передвіщав нічого особливого, окрім відвідування театру. Нас очікувала опера, написана Миколою Лисенком за давно відомою п’єсою Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Мені здавалося, що неможливо передати її зміст краще, ніж це зробив автор. Проте я помилялася, опера Лисенка була віртуозною.

Розкішний зал Національної опери України зачаровував і всі були в очікуванні початку. І ось… Мені на мить здалося, що ми потрапили в казку, але ми були на той час в дійсності ХХ століття. Чудові декорації, як ніщо інше передавали чарівну природу Полтавщини. Думки й почуття героїв розкриваються через пісню. А захопливі погляди глядачів радували серце.

Особисто в мене бігали мурашки по тілу від голосу Наталі Николаїшин (Наталка Полтавка), затамувавши подих, я насолоджувалася українською піснею. Наша пісня неперевершена, самобутня, душевна, «кольорова». Це частинка духовного життя народу, її душа та краса, а також наша гордість. Актори просто причаровували погляди глядачів, а також полонили їхні серця піснею. У виставі розкривалися риси українського народу: наша простота і гумор, взаєморозуміння та корисливість, щирість та любов до батьків.

У залі перебувало багато іноземців, які захопливо пізнавали українську культуру. Яку, на жаль, ми почали забувати та нищити. Що ж тоді ми за народ, якщо не поважаємо свою неперевершену спадщину. Закінчення опери супроводжувалося п’ятихвилинними оплесками та оваціями, які, справді, вразили мене. Адже давно вже не відчувала такого захоплення нашою культурою. Люди стояли та аплодували не зупиняючись – і це було неперевершено!

По закінченню вистави мене хвилювала лише одна думка: «Чому ми не бережемо свою культуру?» Нині в Україні склалася така ситуація, що ми забуваємо своє минуле і не хочемо відновлювати традиції. Тому ось такі культурні вечори допомагають замислитися над сенсом буття, над майбутнім. Тому, запрошуємо усіх відвідати цю скарбницю української душі – оперу (театр)!

Січкар Ольга, слухачка вечірньої форми навчання