На заняттях з української мови й літератури аналізуємо вірші: структуру, віршовий розмір, риму, римування, визначаємо мотив, ідею, пробуємо писати самі

mmKWkBZzOJcТарасюк Марія, слухачка підготовчого відділення, абітурієнтка Інституту журналістики

Народилася 6 березня, в день, коли несподівано випав сніг, у недалекому 1998 році в місті Українка, що на Київщині.
Навчаюся на третьому курсі Коледжу Київського національного університету технологій і дизайну. За освітою – майбутній бухгалтер, програміст… Хто знає, можливо, архітектор чи визнана Україною поетеса?
Нині слухачка підготовчого відділення Київського національного університету імені Тараса Шевченка, оскільки готуюся до вступу в цей навчальний заклад.
Писати почала наприкінці 9-го класу, чи то враження від казки-повісті «Крихітка Цахес, на прізвисько Цинобер» Гофмана, чи то від невзаємного кохання. Перша поезія має назву «Удавання приховане та видиме».
Улюблені українські поети – Павло Тичина, Ліна Костенко, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Василь Симоненко, Тарас Шевченко та багато інших. Близькими за духом серед поетів-росіян стали: Олександр Блок, Сергій Єсенін, Анна Ахматова, Марина Цвєтаєва та Володимир Маяковський.

Удавання приховане та видиме

Я не знаю, хто він.
Я не знаю, хто я.
Я не знаю, хто ми.
Нічого.

Ми можемо побачить,
Ми можемо відчути,
Подих, бажання набути –
Мрія про світ без кінця

Маючи світло, я бачу життя,
Маючи думку, я зряча немарно,
Все, що колись було гарним,
Тепер сіре, темне, похмурне.

Безглуздо страждати
Через невідомих, чорних людей,
В вічі поглянеш – поринеш в пітьму,
Поглибишся – й віки не знайдеш покою.

Люди не бачать злого в собі,
Знають; лиш треба, будь-де й коли
Не бачачи правди, роблять гріхи –
Це все не йде їм у знаки.

Найважливіше в їхнім житті,
Старання для себе,
Своєї душі, але що з нею буде,
Коли вона буде десь там, в висоті?

Все ж таки добрії люди
Потрібні у світі.
Їх дуже мало, мало як квітів
Квітів узимку – їх зовсім нема.

Тож без утинку скажу, де пітьма.
І хочу людей, як всі є:
Маски знімайте, бо буде біда,
Ніхто не знатиме звідки прийшла…

Фрагмент

Твоя усмішка чарівна,
Твій погляд проникливий
До збільшення зірниць…

Палає серце молоде
При погляді, таємно
Бурлять думки,
В уяві змахи крил.

А на яву,
Таємна пристрасть
На віки.
Смарагд не є

Ціннішим погляду твого.
Адже ти – моя цінність
Моя хвороба,
Злість та щастя.

При надчутливім
Дотику долонь –
Вражається все тіло.

Неможливо зробити й руху
Вверх чи вниз,
На Північ на Захід.

В думках – абстракція,
Перебіг ліній по осі.

І знову гра.
Гра у житті.
Незвичні почуття.

І знову постать
Преді мною,
Твоя, манлива
Та легка.

Немовби глибше заглядаю
У серце поглядом своїм.
А ти, присоромливий,
Не знаєш що й казати.
Адже різниця є
І не мала.

Ти мовби знаєш,
Що робити:
Чутливо обійма
У тім’я лагідно цілуєш.

Посеред тисяч люду.
Давно вже не помітних.
Немовби ми єдині
У цiй живiй країнi.

Той день,
Той шлях
Вже ви обраний нами давно
Не полишає думки

Про первинне джерело:
Ті погляди ніколи не забуду
Поривання душі передбачені
Оповитим, спостережливим людом.

 

Андрій Тофан

Цей автор в силу обставин не є слухачем підготовчого відділення, втім, був присутнім на відкритих уроках, що передували навчальному процесу (Див.: http://pv.univ.kiev.ua/?p=7514) 

Україні

Тримайся, матусю, тримайсь, Україно,
Зітри із обличчя скривавлений піт!
Уже не поставить тебе на коліна
Підступно жорстокий північний сусід!

Пробач нам, рідненька, пробач, Батьківщино,
Що в руки бандитів тебе віддали,
За те, що покрали гранітні цеглини,
І міцним муром для тебе були.

Я вірю у краще – почуй мене, мила,
Єднай свою силу з обох берегів,
Бо ми ще насадим на ковані вила
Усіх окупантів і всіх ворогів!

А тих, хто боронить Вітчизну і мову,
Хай Бог милосердний завжди береже,
Хай діти почують твою колискову,
Хай діти не вчаться любити чуже.

В нас буде майбутнє – повір, Україно,
Ти ж волі шукала, як дикі птахи, –
Діди наші славні позводили стіни,
А ми нині разом будуєм дахи.

Нелегко тобі все давалося, мамо,
Але не здалась, не скорилася ти.
Страждання минають – іди тепер прямо,
Тобі ж бо, кохана, судилось цвісти.

І доки живе ще нескорена слава,
І пісня лунає нестримна твоя,
Ти будеш щаслива, могутня державо,
Єдина і рідна Вітчизно моя!

Єдність

Вкраїно, єдина, кохана, свята,
Шевченковим віршем сповита.
Вся правда і воля, і вся гіркота
У думи душевні розлита.

Ти – вогник надії, ти – віра й любов,
Ти – вічна зоря небокраю.
Нема на Землі милозвучніших мов,
І пісня твоя не стихає.

У єдності – сила, свобода і шлях,
Висоти і злети в майбутнє,
 гордість, краса у ліричних піснях
І правда – свята і могутня.

Ми віримо всі у безсмертя твоє.
Ти – Фенікс, майбутнього щастя.
О Земле моя! Була, будеш і є
В любові Господній і ласці.

Злетімо до неба, і рідні краї
Прославим і словом, і ділом.
Єднаймось! Єднаймося ж, браття мої,
І правду вершімо уміло!

Дитинство

Шовкові руки від шовковиць,
Блакитні очі від небес…
І радістю торговець,
І топче спогади прогрес.

Було дитинство — та й немає,
Скінчилась мила карусель,
Бо все в житті колись минає,
І свіжість «Аріель».

В дитинстві ми були без гриму,
В думках — ще мінімум брехні,
І легко так складались в риму
Веселі лагідні пісні…

Не всім воно було варенням,
Не всім знаходилось тепло…
А на малюнках, мов знаменням,
Строкате сонечко лягло…

А десь між мрій моїх околиць
До щастя рухався експрес…
Шовкові руки від шовковиць,
Блакитні очі від небес.