Відбулася екскурсія до Червоного корпусу для слухачів вечірньої та суботньої форм навчання

20151029_12451529 жовтня 2015 року слухачі вечірньої і суботньої форм навчання в супроводі своїх викладачів відвідали Головний навчальний корпус, зокрема прослухали екскурсію Круглової Л.Б. в Музеї історії Університету.

Зустріч на шкільних канікулах в позааудиторний час була спланована задля того, щоб наших абітурієнтів ближче познайомити з історією Університету, його традиціями та сучасним життям, допомогти їм ще раз переконатися в правильності свого вибору, залучити до університетської родини студентів, викладачів, науковців.

Після перегляду експозиції музею, відвідувачі пройшлися коридорами 2-го та 3-го поверхів, де розташовані юридичний, філософський та історичний факультети, потім у внутрішньому дворику оглянули закладену в минулому році Алею видатних українців, чиї життя пов’язані з Університетом, познайомилися зі студентами-юристами, які загрібали опале листя, а на завершення відвідали студентську їдальню.

Фото: Лілія Мицик

 

20151029_120133

Враженнями від екскурсії поділилися її учасники.

«Від минулого до сьогодення заради майбутнього

20151029_131218

Лілія Мицик – слухачка ПВ-2015, абітурієнтка Інституту журналістики

Підготовче відділення Київського національного університету імені Шевченка організувало екскурсію для слухачів вечірньої та суботньої форм навчання.
Абітурієнти – а це переважно учні 11-х класів – мали змогу побувати у стінах Червоного корпусу, помилуватися красивим ландшафтом внутрішнього двору, а також відвідати Музей історії Університету й виставку картин.
Проводила екскурсію Круглова Людмила Борисівна, яка працює в університеті вже 30 років, а на посаді завідувача й екскурсовода музею з 1 березня 2015 року. Людмила Борисівна зуміла відтворити в уяві слухачів життя й умови навчання студентів минулих століть і загалом історію Університету від заснування й дотепер.
У музеї представлено безліч цікавих експонатів, зокрема й нагороди та відзнаки. Але найбільше привернув увагу відвідувачів величезний ключ, яким колись відчинялися двері будівлі. Серед експонатів музею можна побачити й особисті речі колишніх випускників навчального закладу.
Екскурсанти залишилися задоволеними й майже всі сказали, що дізналися багато нового, й це неодмінно знадобиться їм як майбутнім студентам КНУ. Слухачі висловили подяку організаторам екскурсії, а також, оскільки цей захід проводиться не вперше, запевнили, що така практика неодмінно приносить свої плоди – пробуджує свідомість молодого покоління та ще більше мотивує до навчання!»

 

DSCN5705 (1)

Олена Куренкова – слухачка ПВ-2015, абітурієнтка Інституту журналістики

«Ці стіни живуть. Я сама це бачила. Вони, попри солідний вік, анітрохи не втратили здатності берегти давні традиції та таємниці минувшини, більше того, вони так старанно роблять свою справу, мовби виконують свій нерушимий обов’язок, сотню років тому довірений їм. Вони звикли до символічності, тому на відміну від тебе, уже не звертають уваги на те, що під запиленими абажурами ховається світло знань, зі стінних портретів десятки очей мовчазною мудрістю відповідають на твій питальний погляд, у височенних стелях вгадується шлях до омріяних світил… Вони бачили тисячі таких само, як ти – молодих, енергійних, імпульсивних, і радо приймали їх у свої обійми. Блаженний спокій університетських склепінь, як ніщо інше, надихає замислитись про найважливіше, бо де іще, як не тут можна збагнути своє істинне призначення, визначитися з майбутнім фахом, просто поставивши собі елементарне питання: чи тягне мене повертатися сюди знову?
Зовсім не дивно, що часто, аби відважитися на свідомий вибір вищого навчального закладу, непогано було б попередньо ознайомитися із його історією, адже, щоб тверезо оцінити свою перспективу навчання в Університеті, варто дізнатися, як усе тут почалося. Але хтозна наскільки ефективним виявиться кількаразове студіювання статті із Вікіпедії – куди менше імовірності, що вас підведуть власні очі та відчуття.
Припускаю, що саме такими аргументами керувалися викладачі підготовчого відділення Університету Шевченка, коли пропонували своїм слухачам відвідини університетського музею, та свідомі майбутні студенти, що радо погодилися на таку привабливу пропозицію і, я певна, анітрохи не пошкодували.
Багатообіцяюче зачинені двері, під якими довелося почекати екскурсовода, не приховую, розпалили уяву навіть мені, хоча у відвідуванні найрізноманітніших музеїв як в Україні, так і за кордоном я уже давно не новачок. Але музей очікування, безперечно, виправдав. Відверто кажучи, він дивує одразу: в одне невелике приміщення зуміли помістити історію будівлі, котрій уже набігає друге століття, будівлі, котра сама по собі –уже історія. Вир мандрів у минувшину із перших слів обдарованого екскурсовода одразу ж потягнув із собою, на цілу годину цілком відлучивши від реальності, що животіла за скляною шибкою університетського вікна.
Атмосфера зацікавленості процесом –ось те, чого ніколи не передасть стаття з Вікіпедії. Одне діло – читати пріснуваті факти і уявляти, і зовсім інше –підживлювати свою уяву побаченим. Тільки пірни у глибину століть – ось тобі макет Києво-Могилянської академії, що до появи Університету Св. Володимира була найпрестижнішим вишем, ось і стародавні замальовки Кременецького ліцею, що на його матеріальній базі з легкої руки імператора Миколи І виник 1834 року врешті Університет. Зі старовинних фотокарток та репродукцій портретів зміряють тебе поглядом Пирогов, Караваєв, Палладін, Булгаков і ще велетенська кількість іменитих випускників, чиї здобутки в найрізноманітніших галузях науки та культури мають надихнути тебе, навернути до самовідданої праці та сумлінного навчання. Чомусь особливо приваблюють увагу особисті речі цих самих випускників та професорів Університету – старомодні пенсне, деякі атрибути одягу, приладдя їхньої праці, навіть фрагменти їхніх кабінетів. У них, здається, і досі жевріє якесь давно минуле життя, життя, присвячене науці, творчості, Університету.
Ліва частина експозиції музею засвідчує активну участь студентів та викладачів Університету в громадському житті Батьківщини від часів Другої світової війни впритул до сучасності. До глибини душі вражає фото частково зруйнованого головного корпусу Університету, а також чимало фото молодих патріотів, які, виховані в дусі поваги та любові до усього рідного, не могли лишитись осторонь буремних політичних подій. Шкода тільки, що ми зрідка озираємося та нечасто робимо висновки з минулого досвіду, коїмо ті самі помилки. Тож поруч із фото загиблих у часи Другої світової тепер з’являються знімки на вічну пам’ять про нових героїв – не просто героїв Університету, а тих, кого нам не дозволить забути наша українська сутність.
До речі, завершальний акорд візиту до музею чудово гармоніював із симфонією нашої, на дивовижу вдалої екскурсії. Огляд мистецької виставки сучасної української художниці Надії Нікіфорової «Шевченкіана надії» додав свіжих барв нашому дню. Неперевершений дар художниці втілювати головне у дрібничках, її тонке відчуття творчості українського генія Тараса Шевченка, майстерність художнього почерку викликають щире захоплення. Усі її шедеври – це історії з українського життя, які можна споглядати годинами і тлумачити, тлумачити…
Університетськими коридорами удень снують зосереджені викладачі та енергійні студенти. А вночі червоними килимовими доріжками чимчикує пам’ять, яка нізащо не залишить цю будівлю, навіть коли тисячі випускників підуть звідси у свій широкий життєвий путь. Вона живить ці стіни старовинними легендами про те, що було і, може, ще колись відбудеться. І від того вони безсмертні».

 20151029_121831 (1) 20151029_121847 20151029_123039 20151029_123431 20151029_123513 20151029_124348 20151029_124737 20151029_125103 20151029_130547 20151029_130807 20151029_131932 20151029_132909 20151029_133410 20151029_133759