В воскресенье 20 марта на подготовительном отделении начал свою работу Лекторий во время весенних каникул.
В работе Лектория принимают участие больше ста одинадцятиклассников из разных областей Украины, а именно: Киевской (Бровары, Боярка, Вышгород, Петровское, Глеваха, Крюковщина), Волынской (Маневичи), Днепропетровской (Днепропетровск, Кривой Рог), Кировоградской (Кировоград), Закарпатской (Мукачево), Житомирской (Житомир, Малин), Донецкой (Мариуполь, Костянтиновка), Ивано-Франковской (Снятин), Черкасской (Монастирище), Хмельницкой (Красилов), Одесской (Одесса, Ананьев), Харьковской (Харьков), Черниговской (Чернигов, Рудня), Черновицкой (Черновцы), Херсонской (Новая Каховка).
Своими впечатлениями от первых дней работы Лектория поделилась Егункова Анастасия, слушатель групп ТВК-2 и УВЛ
(Доступно только на украинском языке)
Егункова Анастасия, Киев
Мій незабутній перший день Весняного лекторію!
Мій дідусь колись казав мені, що коли людина справді розумна та хороша, але ти не встиг з нею поспілкуватися вдосталь, то вона обов’язково повернеться у твоє життя. Когось із таких людей я помічала на курсах англійської мови чи математики, з кимось познайомилася вже під час лекторію, але в кожному я побачила іскру, жагу до нового. Усі ми дуже різні, але поєднує нас прагнення дізнатись чогось нового та цікавого та іноді – спільні інтерес до вивчення мов чи інших наук.
Я знаю, що коли ми закінчимо навчання, успішно складемо ЗНО, то всі розбіжимося в різні боки, будемо рідко зустрічатися, наші погляди на життя зміняться, будуть нові проблеми, нові друзі й вороги, але все те, що ми здобули під час лекцій залишиться в пам’яті назавжди, а саме ті знання що так старанно давав нам викладач.
Мене охоплює смуток, коли я згадую, що ми невблаганно ростемо, втрачаємо дитячу щиру радість. І саме під час занять у нас загальні інтереси та знання, ми разом вирішуємо завдання та намагаємося бути одним цілим.
Мій день завжди починається з того, що я дивлюся у вікно. Хоча весна прийшла до нас ще майже місяць тому, день вразив мене тонким шаром снігу, який укрив усю землю довкола. Далі на мене чекала довга дорога в міському транспорті щоб нарешті зайти до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де вже через кілька годин мала розпочатись моя перша лекція з української мови.
У неділю коридори зовсім порожні. Незвично тихо. Я швидко піднімаюся на третій поверх і підходжу до вікна.
Сьогодні я прийшла раніше, тому що хотіла побачити, як гості нашого славетного міста почнуть прибувати у свій перший день навчання. Минає десять хвилин – і коридор наповнюється веселим дитячим шумом. Приходять викладачі, всі розходяться по своїх аудиторіях, і у коридорі знову панує тиша.
В аудиторію входить наш викладач української мови, упевнено крокує до столу, де вже через мить буде давати слухачам перший тест, щоб дізнатись рівень їхніх знань. Вона розповідає нам про правила написання, про час та багато потрібних речей, що допоможуть нам у майбутньому.
Пройшла майже година, а в аудиторії не було чутно навіть шелесту, але якщо бути вигадливішим, слухати глибше, поринути у світ знань та наук, то можна було почути, як гучно та красиво думають абітурієнти: хтось згадує вірші Марусі Чурай, хтось справжнє прізвище Олександра Олеся, хтось епітети, порівняння, морфеми, алегорію, іронію, анафори, епіфори, градацію, антитезу! Ох, досить! Тоді в приміщенні було справді гучно, та якщо додати всі деталі, можна було відчути на собі дух знань та науки, який був присутній у кожному.
А ось і перерва! Ми з легкістю вдихнули повітря в легені й почали відпочивати. Біля мене сиділи такі милі дівчата, що я не захотіла втратити нагоду і поговорила з ними:
Анастасія: Дівчата, як вам наше місто? Чи подобається лекторій?
Богдана: Я приїхала сюди з мальовничої Волині, щоб навчитися та дізнатися багато чого нового. Містом ще не встигла погуляти, але дуже би хотіла відвідати визначні місця. Узагалі, лекторій мене не засмутив, а тільки підняв настрій! Я вдячна, що підготовче відділення прийняло мене, як старого друга, з любов’ю!
Вероніка: Мені дуже подобається тут! Хоча, приїхавши з сонячного весняного Житомира, Київ зустрів мене тонною снігу в обличчя і сильним холодом, але завдяки заняттям я підняла свій настрій. Ця атмосфера дуже допомагає мені в роботі та житті!
Валерія: Не можу повірити, що ще кілька днів тому я сиділа в себе вдома, у рідному місті Костянтинівка, що на Донеччині, і вчила математику. Зараз, я сиджу поряд із такими цікавими людьми в цій величезній аудиторії. Не буду мовчати, та лекторій мені подобається. Маю надію, що з понеділка буду вивчати багато корисного для себе та для свого майбутнього. Київ прийняв мене як рідну, навіть дав можливість доїхати до університету без пригод. Мені дуже подобається тут!
Час швидко минав, і на годиннику була вже майже третя година. Дехто вписує відповіді до бланку, а деякі ще тільки-но почали переписувати власне висловлювання, а я сиділа и дивилась на кожного з присутніх. Мені так кортіло дізнатися про що вони думають саме зараз.
На годиннику – третя, а лекторію наче не було. Усе минуло так цікаво і швидко, що ніхто не встиг засумувати чи заснути. Поступово аудиторія почала порожніти, людей ставало все менше і менше. Тільки я, така схвильована та вражена від сьогоднішнього дня, сиділа і не могла підвестися з місця. Куди піти? Як багато потрібно встигнути зробити! Хочеться сходити на виставку квітів, погуляти з друзями. Але зараз я поспішаю додому, де мене чекають мої книжки, у яких я знаходжу щось небачене звичайними людьми, щось дике та містичне. Можливо, незабаром я зможу писати щось своє, а через багато років перечитувати і відчувати такі старі, але знайомі серцю почуття. Вільного часу майже не залишається, але я щаслива, що день був плідним і я не втратила час і вивчила щось нове для себе.
Котлярова Эвелина, Славянск
Знову Київ! Знову підготовка! Знову лекторій – весняний!
Уже зранку 20-го березня аудиторії вщент заповнились охочими вчися. Кожен приїхав вдосконалювати знання потрібних йому дисциплін. Від природничих наук до творчого конкурсу з журналістики. На щастя, університет надає величезний перелік предметів, з яких будь-хто може знайти свій. Багато абітурієнтів приїжджає сюди часто, як до себе додому, а через це мають багато друзів і знайомих, а також знають будівлю мехмату, як свої п’ять пальців. Хтось обирає один предмет і в вільний від лекцій час з превеликим задоволенням вивчає маршрути метрополітену, відвідує визначні місця чи просто гуляє столицею. А дехто мужньо й терпляче висиджує всі пари з максимальної кількості предметів. Та незважаючи на це, усі без виключення абітурієнти повезуть додому приємні спогади про лекторій, а також частинку тепла та мудрості, що оселяється в душі після роботи з вимогливими, але такими чуйними викладачами.
Особисто я до останнього моменту не могла уявити, як же буде проходити підготовка до творчого конкурсу з журналістики і навіть трохи хвилювалася, але, відвідавши перше заняття, зрозуміла, що важко лише починати.
Бо все нове завжди здається страшним і заплутаним. Але то лише перше враження, а воно, як відомо, часто буває оманливим.
Так сталося і в моєму випадку. Уже з перших хвилин лекції видалися мені напрочуд цікавими та захоплюючими. Адже я вперше почула багато надзвичайно важливих фактів, без знання яких ну просто не можливо працювати журналістом.
В неділю 27 березня завершив свою роботу Лекторій під час весняних канікул. У роботі Лекторію брало участь близько 100 старшокласників майже з усіх областей України. Слухачі прослухали курс лекцій, розрахований навчальними програмами на 32 години, з української мови та літератури, історії України, фізики, математики, географії, біології, англійської мови та творчого конкурсу для абітурієнтів Інституту журналістики, написали тестові контрольні роботи.
Я можу! Я буду! Я хочу!
