Uncategorized

Святковий концерт “Будьмо знайомі!”

23 листопада на підготовчому факультеті КНУ імені Тараса Шевченка відбувся святковий вечір “Будьмо знайомі!”.Завітали на свято і гості, зокрема і проректор з науково-педагогічної роботи (міжнародні зв”зки) Петро Бех, заступник декана факультету навчання іноземних студентів Сергій Ісаєв, начальник відділу міжнародних співробіт- ництва Олександер Меньшов та інші.

Триває набір на денну, вечірню форми навчання та суботні курси!

Для учнів-випускників вищевказаних закладів освіти з метою підготовки до вступу за напрямками інформатика,
комп”ютерна інженерія, математика,механіка,оптотехніка,
прикладна математика,прикладна фізика,
програмна інженерія,системний аналіз статистика та фізика здійснється навчання на спецільних умовах з Української мови та літератури, математики та фізикию

Літературний круглий стіл з Юлією Солод

Яна Вільчинська (абітурієнтка Інституту журналістики)

Що є література? Це відображення буття народу, його розвитку і головне – мудрий наставник. Людей, які присвятили своє життя вивченню літератури, можна без перебільшення назвати титанами. 31 жовтня абітурієнтам Університету трапилась унікальна нагода зустрітися з Ю.Д. Солод та поговорити про нетлінне.

Бесіда розпочалась з доволі неочікуваних питань: «Скільки живе слово? Скільки років його вивчають?». І на подив усіх присутніх Юлія Дмитрівна називала конкретні роки й переконали цим усіх, що література – це саме дати. Слово живе 825 років!!! І його життя почалось саме зі створення найвидатнішої пам’ятки літератури України «Слова про Ігорів похід»…

Про альтруїзм і Шевченка. Людські цінності – це єдине, що залишається незмінним з плином часу. Мистецтво – складний процес, тому для сприйняття воно потребує певних моральних і духовних аспектів. В епоху Інтернету та інформаційних технології молодому поколінню важко віднайти істину в потоці літературних творів. Юлія Дмитрівна згадала у своїй лекції найвідоміше гасло минулої історичної доби: «Сначала думай о Родине, а потом о себе». З цього й почалась наша розмова про альтруїзм – явище не надто поширене серед сучасників. Тарас Шевченко – це людина, яка побудувала своє життя за принципами альтруїзму. Його твори переповнені вболіванням за долю народу й кожного українця зокрема. Така риса характеру сформувалась у нього ще в дитинстві, у 13 років. Варто лише згадати поезію «Мені тринадцятий минало..». Життєвий проект визначає майбутні погляди у дорослому віці, тому варто формувати особистість ще змалечку.

Про сприйняття сучасної літератури. Сучасна література – це своєрідний пласт літературних надбань народу. Більшість творів представлені в постмодерністських стилях, але є такі, які розкривають «вічні теми». До таких письменників належить Ліна Костенко, Валерій Шевчук… Марія Матіос, Василь Шкляр, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Євгенія Кононенко. Порадою на останок від Юлії Солод було: шукайте у модерній літературі шляхи подолання особистих проблем, а не джерело ненормативної лексики.

 

Марина Лящук (абітурієнтка Інституту журналістики)

Як на мене, лекція була дуже цікава і пізнавальна, особисто мене вона надихнула на ознайомлення із творчістю сучасних українських та зарубіжних письменників. Як висловилася Ю.Д. Солод, мистецтво – це дуже складний процес, який наданий згори.

Також я дізналася деякі невідомі для мене раніше факти з біографії Тараса Шевченка, наприклад те, що він діставав і переписував рукописи Г.Сковороди, знав напам’ять Біблію, з раннього дитинства постійно шукав собі вчителя та те, що, не зважаючи на кріпацтво, «завжди був вільним». Юлія Дмитрівна порадила нам деякі книги, які я планую прочитати найближчим часом, а це роман М.Матіос «Солодка Даруся», книгу О.Забужко про Лесю Українку «Нотр Дам де Юкрейн – Українка в конфлікті міфологій».

Крім того, на лекції я почула дуже важливе для себе «Людину визначає її проект». Я залишилася задоволена лекцією. Юлія Дмитрівна змогла зацікавити слухачів, доступно донести матеріал. Приємно було поспілкуватися з розумною людиною, яка чудово володіє своїм предметом.

Хочу висловити їй вдячність за з користю проведений час. Я вважаю, що люди, особливо нашого віку, повинні відвідувати подібні заходи та лекції для формування та розширення свого світогляду.

 

Анастасія Кузьменко (абітурієнтка географічного факультету)

Перед майбутніми студентами постать жіночки віком уже за 50. Мудрі з вогником очі пройшлись по лицях аудиторії. Хто б подумав, що ця струнка, досить проста і багата на слово жінка – літературознавець і досвідчений автор цікавих книжок про українську літературу та її визначних митців. Юлія Солод готова розпочати лекцію.

…і почала зі «Слова о полку Ігоревім». Мало хто з учнів розглядав так детально цей твір, як розповіла Юлія Дмитрівна. «Слово…» вертілося в її вустах, як глобус, і слухачі здивовано змогли дізнатися багато цікавого про твір, що раніше залишався без достатньої уваги. Скільки емоцій і подвигів пережив Ігор Святославович у їхніх думках. Юлія Дмитрівна відкрила безліч дверей до розуміння поеми «Слово о полку Ігоревім».

Зовсім непомітно в аудиторії загомоніли про альтруїзм, і зовсім скоро головною темою став Тарас Шевченко. Проживання в Петербурзі, участь у Кирило-Мефодіївському братстві, 10 років солдатчини, досягнення в малюванні та писемній творчості – усе це слухачі слухали із цікавістю, мов губки, що з насолодою вбирають у себе потрібну інформацію. Юлія Солод, не зупиняючись ні на хвилину, розповідала про український Талант, Зірку в літературі кінця XIX – початку XX століття, доповнюючи лекцію висловами відомих філософів та письменників. Багато хто з школярів записав нові для них твори Тараса Григоровича Шевченка і поставив собі на замітку обов’язково перечитати вже відомі, адже вони постали з іншого боку і викликали купу цікавості та бажання нового аналізу.

Не стежачи за часом, як слухачі, так і викладачі, що сиділи поряд із Юлею Дмитрівною, поринули у світ української літератури і відкрили для себе безліч нових імен. Хтось уже знав і про Матіос, і про Андруховича, і про Костенко, і про Шкляра, а хтось із шаленою швидкість намагався встигнути за потоком імен, щоб деякі з них записати. Безліч книжок було порекомендовано, безліч цікавих фактів було знайдено і почуто.

Майбутні студенти слухали уважно й боялися поворухнутися, щоб не збити з думки Юлію Солод випадковим звуком. В аудиторії панувала атмосфера науки, слухачам підготовчого відділення здавалося, що вони знаходяться в бібліотеці і намагаються вхопити книжку поцікавіше, було чутно приємний шелест паперу й біганину ручки.

Підходив кінець лекції. На задніх рядах уже шурхотіли, але вставати ніхто не бажав, кожен знаходився під враженням. Уже минула 5 година вечора. Прощатись з викладачами було некомфортно, відчувалося тривожне незавершення чогось. Юлію Солод проводжали оплесками, адже за якісь півтори години майбутні студенти добряче змінили свої погляди, полюбили енергійну жінку і отримали додаткові знання.

 

Георгій Смирнов

Темою зустрічі було питання проблематики сучасної літератури та подолання дефіциту моралізаторства у творах. Аби відповісти на це питання, дискусія почалася з того, що Юлія Солод згадала заспів зі «Слова о полку Ігоревім».

Цим кандидат філологічних наук зазначила головні цінності та моральний вигляд творів старовини, які збереглися впродовж століть аж до нашого часу. Як висловилась Юлія Дмитрівна, у цьому творі автор ще в ті часи побачив складність людини, її пороки. При цьому більшість згаданих сучасних авторів не витримували критики із цієї точки зору. Також вона підтвердила сказане словами Г.Сковороди: «Пізнай самого себе». Таким чином, Юлія Дмитрівна хотіла показати, що багато сучасних авторів намагаються надати своїм творам моралізаторських настанов, не виховавши, або до кінця не розгледівши їх у собі. Роздуми щодо цього викликали в поважної гості обурення, яке переросло в цитату Богдана-Ігоря Антонича: «Мистецтво – це коли людину відвідує Бог».

Ця цитата дала змогу глянути на ниву, де творили вітчизняні автори. Але й тут Юлія Дмитрівна висловила своє занепокоєння розвитком освіти на Батьківщини. Її турбувало те, що навіть у столиці України молодь поступово деградує. Вона запевняла, що столичні молоді люди надто розбещені та не здатні думати критично та творчо. Хоча в Київ і приїжджає велика кількість людей з інших міст та сіл, столиця розбещить усіх.

Мене, як слухача, це ствердження змусило задуматись, адже я корінний киянин. Тим не менш, після певних роздумів я вирішив погодитися з Юлією Дмитрівною, слухаючи її ще уважніше, ніж раніше. А послухати було що, адже наступним, кого вона торкнулася, був сам Тарас Григорович Шевченко.

За словами Юлії Солод, Тарас Шевченко – людина, у творчості якої велике місце посідає альтруїзм та глибокі, мотивуючі роздуми про тогочасне життя. Із самого дитинства йому доводилося пережити неймовірну кількість майже «патових» ситуацій.

«Людину визначає її проект», – цитуючи Жан-Поля Сартра, Юлія Дмитрівна Солод перейшла до розгляду вірша «Мені тринадцятий минало…».

І знову роздуми. І знову неспокій. Йому «тринадцятий минало», а хлопчина вже знав, чим займатиметься в майбутньому. А що ж я? Мені вже 17 років, королі мого віку вже одружувалися та вирішували політичні конфлікти, а я навіть не впевнений у виборі, який я здійснив щодо своєї професії. Ще хвилин п’ять жодне промовлене Юлією Дмитрівною слово не могло затриматись надовго в моїй голові, але все ж я опанував себе.

Далі всі присутні могли зануритися в історичні подробиці життя «метра» української літератури. Особливий акцент було зроблено на період життя в ув’язненні. Потім шановна пані вирішила дати слухачам рекомендації творів авторів, на яких варто звернути особливу увагу. На цьому Юлія Дмитрівна Солод вирішила зупинитися й дати слухачам можливість поставити запитання.

Але це все було попереду, адже спочатку було чутно подих полегшення всієї аудиторії, оскільки промова тривала довше запланованого часу. Як тільки всі заспокоїлися, дискусію було розпочато.

Перше запитання стосувалося особистих амбіцій: юна дівчина, вважаючи себе майбутнім поетом, попросила дати їй рекомендації щодо розвитку її таланту.

– Пропоную читати Максима Рильського, Євгенія Маланюка, Олега Ольжича та Івана Стуса, – відповіла Юлія Дмитрівна.

Наступним прозвучало запитання такого змісту:

– Юліє Дмитрівно, а ви вірите в молодих авторів, літературну молодь?

– Звичайно вірю, – відповіла жінка, – адже наше майбутнє лежить в їхніх руках. А майбутнє літератури – не виключення.

Останнім запитанням, яке я зміг почути (за цей час кожен зміг втомитися) було спрямоване на пораду майбутнім літературознавцям, а саме тому, що їм варто опрацювати (іншими словами – прочитати).

– Я вважаю, що люди які прагнуть стати експертами в літературі мусять знати не тільки «нових» авторів, але й класиків, – відповіла Юлія Дмитрівна, не приховуючи широкої посмішки. – Наприклад, ви можете перечитати Шекспіра, Мольєра чи Гюго.

Щодо інших авторів, то тут особливого наголосу не було. За її словами, кожен міг вибрати сам того класика чи автора, якого він би хотів проаналізувати.

На цьому запитанні почалася прощальна промова Юлії Дмитрівни Солод, яка закінчилася бурхливими оплесками. Серед оплесків слухачів чутно було і мої, захопленого та враженого почутим. Та нас чекав ще один сюрприз: усім абітурієнтам було запропоновано придбати книгу, яка могла б бути корисною в підготовці до наступних екзаменів. Її автором, звісно ж, була Юлія Дмитрівна.

Бажаючих пройти повз не було: кожен із слухачів хотів скористатися такою пропозицією, до якої також входив автограф її авторки. Я бачив по обличчю кожного, хто проходив далі за чергою, задоволення, байдуже, що втома скосила всіх. Ця ж радість не оминула й мене. Апогею ж вона сягнула, коли я нарешті отримав свою книгу з автографом.

На цій щасливій ноті всі розійшлися. Єдиним запитанням залишалося одне: а чи була задоволена проведеним заходом сама Юлія Солод? Та я все ж сподіваюсь, що кожен із нас отримав задоволення від почутого та сказаного – як Юлія Дмитрівна, так і її аудиторія.

Переповнений враженнями, я вдався до творчості:

Нещадно скалічений, втоптаний в ґрунт

Наш люд пригнічений мріє про бунт.

Кожен з нас подумки зірку хапав,

Та себе в променях слави купав.

 

Ми між монголами сіяли страх,

Без зброї, голими, вносили крах.

Силою духу валили чийсь мур,

Щоб до наруги не йшов самодур.

 

Гітлеру гідний дали ми відпір,

Втратили рідних, і в крові був бір.

Ми за свободу тисли на курок,

Не знаючи броду робили ривок.

 

Славне минуле в країни було,

Все, що ми чули, своє віджило.

Зараз не те, загубились мужі,

Кров все тече, а не точать ножі.

 

Термін терпіння народу пройшов,

Точка кипіння і рветься вже шов.

Пращурів волю в житті проявіть,

Сонце додолу вороже зваліть

 

 

Крок в минуле

Усе знесла й перемогла
його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила…

Однією з скарбниць нашого історичного міста є Національний музей Тараса Шевченка. Щоб ближче ознайомитися з життям українського поета та художника, слухачі підготовчого відділення Київського національного університету імені Тараса Шевченка з викладачем української мови та літератури Оленою Василівною Сапожніковою 23 жовтня 2012 року відвідали Національний музей Тараса Шевченка − головний шевченківський музей країни. За роки свого існування він став однією з найвизначніших духовних скарбниць України. Мета цього походу − усвідомлення своєї самоідентичності через пізнання героїв українського народу та їхню творчість.

Колекція музею дуже багата: сотні картин, особисті речі, документи про життя і творчість, рідкісні фото поета та його друзів, першодруки книг Шевченка з його автографами. Зібрання музею складається більш ніж з 4 тисяч експонатів, розміщених у 24 залах. Це є гордістю всієї України, побувавши там, байдужим не залишається ніхто.

Під час походу в музей майбутні студенти були вражені історіями з життя великого поета та художника української нації. Зокрема, відзначалися події з його дитинства, юності, перебування в Царській армії його ставлення до України та думки про її майбутнє. 

Тарас Шевченко це Людина з великої букви. Завдяки таким патріотам наша мова жива, про нашу самобутність знає увесь світ, українська класична література завдячує своєму розвитку Тарасу Шевченку, національна своєрідність та новаторство Шевченка-художника визначає його видатне місце в історії не лише українського, а й світового малярства. Його багатогранність просто не має меж.

Ось так, завдяки культурним заходам, виховується любов до рідного краю, патріотизм, гордість за людей, які прославляли нашу країну на увесь світ. Тому відгуки всіх слухачів були позитивними.