Слухачі підготовчого відділу відвідали Національну оперу України

01

8 жовтня слухачі вечірньої та по суботах форм навчання відвідали Національну оперу України. Перегляди «Наталки Полтавки» за однойменним твором Івана Котляревського стали на нашому підрозділі вже традиційними, оскільки цей твір унесено до програми з української літератури, а візуальна презентація твору – це найкращий спосіб запам’ятовування. Викладач предмета Світлана Вакульчук супроводжувала слухачів до театру і поділилася своїми враженнями:

«Холодний дощовий осінній вечір, як правило, навіває смуток і змушує людей сидіти в теплій домівці перед телевізором із філіжанкою гарячого чаю. Однак не всім подобається проводити так свій вільний час. Підтвердження цьому – велика кількість людей перед будівлею Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка перед початком вистави 8 жовтня. Серед відвідувачів театру були й слухачі підготовчого відділення. Пишна освітлена концертна зала відразу змінила похмурий настрій присутніх на світлий, урочистий, святковий ще до підняття завіси, а вже потім зачарувала глядачів дивовижним співом і танцем. Серед низки вистав української класики, що складають репертуар театру, виділяється опера Миколи Лисенка «Наталка Полтавка» – класична історія про кохання і вірність за однойменною п’єсою Івана Котляревського, з якої розпочалася історія українського театру і яка вже два століття не сходить з української сцени. У сповненій гумору, танців та пісень розповіді про кохання Наталки й Петра передано найкращі риси українського національного характеру – шляхетність, моральна чистота, духовна сила, мужність. Думки й почуття героїв розкриваються через пісню, що служить тлом, на якому розгортається дія.

1-Сюжет опери приваблює глядача оптимізмом, реалістичним відображенням життя українського суспільства. Постановка опери у виконанні солістів Ольги Матушенко (Наталки), Сергія Скочеляса (Петра), Сергія Пащука (Возного), Наталі Кислої (Терпилихи), Василя Колиб’юка (Макогоненка) та Геннадія Ващенка (Миколи) засвідчили високий виконавський потенціал колективу. Серед глядачів було багато школярів – юнаків та дівчат, які отримали не лише естетичне задоволення від перегляду. Опера стала для них візуальною презентацією у вивченні програмного твору, внесеного до програми ЗНО з української літератури. А будь-який твір запам’ятовується легше, якщо його сприймати зорово, співпереживаючи з героями. Адже народна мудрість говорить: краще один раз побачити, ніж сто разів почути».

2-Своїми враженнями з відвідувачами нашого сайту поділилася й слухачка ПВ Надія Гавриленко:

«Здавна опера була розвагою найвпливовіших і найбагатших людей свого часу, а сьогодні вона доступна всім. Це справжній дім таланту, і в цьому її суть. Майстерність акторів, їхній надзвичайний голос, професіоналізм музикантів, декораторів та інших працівників (навіть звичайна ввічливість гардеробниць!) створюють інший, вищий світ, до якого пощастило долучитися мені і моїм друзям.

Варто лише побачити величну будівлю театру, як відчуваєш історію, культуру і мистецтво, приховані за цими стінами. Не дарма її називають перлиною архітектури Києва. Це більше ніж будівля театру – це ідея. Вона почалася з оперної трупи, заснованої в 1867 році, що виступала у Міському театрі. Після пожежі 1896 року від будівлі лишилися самі обвуглені стіни, але цього було не достатньо, щоб знищити її. На вимоги громадськості створили новий проект, і дім таланту постав с попелу, оновившись. Кажуть, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Опера вистояла, і далі їй вже не страшні були жодні випробування долі. Зазнавши відтоді лише деяких реконструкцій і покращень, вона по праву називається Національною оперою України.

02У наші дні опера вітає глядачів вишуканим фойє. Спочатку ми пройшли коридором і спустилися сходами, що було схоже для мене на дорогу в прихований інший світ. Так воно і сталося: ми потрапили у величезне приміщення, заповнене людьми. Тут кипіло життя! Освічене, вишукане, наближене до мистецтва – або наповнене прагненням наблизитися до нього, що не менш важливо. Мене вразило все: оздоблення, дзеркала, люстри… Але найкраще було попереду. Глядацька зала сіяла у золотих і вишуканих червоних тонах. Цю надзвичайну красу хоча б раз має побачити кожна людина у своєму житті (а потім ще раз і ще раз – сюди просто захочеться повернутися!). Та коли я вже вирішила, що створити щось ще красивіше просто неможливо, почалася сама вистава. За десять хвилин я переконалася: можливо, ще й як можливо! Чого б ви не сподівалися, опера завжди знайде, як ще більше здивувати вас.

Ми дивилися «Наталку Полтавку» Івана Котляревського. До цього я лише читала її, і, якщо чесно, була не в захваті. Усе ж таки читати те, що призначено для сцени – лише половина історії. Тож побачивши виставу у виконанні акторів, у супроводі музики, я відкрила для себе нові грані цього твору і, гадаю, тепер по-справжньому зацікавилася нею.

Поваги заслуговує гра та спів акторів, які розкрили своїх персонажів, а може, й доповнили їх. Виставу супроводжував оркестр загалом непомітною музикою, котра, насправді, була надважливою: вона задавала настрій і атмосферу.

Окремого слова варті декорації на сцені, одяг персонажів та освітлення. Вони створили таку неперевершену, яскраву, чуттєву картину. У якийсь момент можна відчути себе мандрівником у часі, але не через реалістичність того, що ми бачимо, а через достовірність відтворення культури і традицій українського суспільства і самого літературного твору. Також захопливим видовищем були масові танці в українському стилі, коли на сцені одночасно танцювали не менше десяти хлопців і дівчат. Це нагадувало хаос – так їх було багато і так швидко вони рухалися, але, якщо придивитися уважно лише на секунду, помічаєш гармонію і порядок: кожен на своєму місці.

Похід в оперу став для нас незабутньою пригодою і подарував багато вражень, розширив світогляд, допоміг довідатись про щось нове й оновити в пам’яті старе. Можливо, не всім до вподоби оперний спів, але серед нас точно є люди, які ще не раз відвідають ці стіни».

Фото: Надія Гавриленко