Готуємося до творчих випробувань

Автор: Тітова Тетяна
Еліксир для душі

xuZjx0y4F-U

Тітова Тетяна

Прогулянка лісом навіяла на Олівію згадки про таке забуте дитинство. Хоча і жила довгий час у місті, але дитячі роки пройшли саме в селі.

Село знаходилося подалі від мегаполісу, і тому воно було «очищене» від бруду магістралей. Усе там пахло і буяло, неважливо: чи це рання осінь, чи пізня весна. Щонеділі Оля ходила з бабусею до церкви, а після служби частенько батюшка Іоанн заходив у гості до них. Яким же було це дитяче тріпотіння серця, невтомний захват та безмежна посмішка, коли переступав поріг недільний гість.

 – Доброго раночку, Онисіє! О, Олю, ти як , шкереберко? – привітався батюшка і зайшов до хати.

Із цього привітання і починалася, як казала бабуся, Благодать. І все раптом затихало: Бровко, вічно загавканий, різко змовкав, кури й забулися нестися, а кішка Білочка тільки муркала на колінах в отця Іоанна. Гостювання могло бути й до вечора, коли в отця справ не було. Оля любила примоститися в куточку і тихесенько слухати розмови дорослих, доки хата наповнювалася Благодаттю.

Частенько бабуся возила онуку до монастиря на служби. Це були особливі літургії, сповнені якоюсь таємницею. Чарівний дворик тільки тихенько грав своїми барвами і вислуховував душі прихожан. Величезна дзвіниця пробуджувала всіх людей до служби Божої. І гори, і ріки, і дерева, і голуби світилися недільним таїнством любові. А монахині… О, які то жінки були, які то були святі душі! Бува, стоїш біля ікони, а перед тобою не ходять, а літають невідомі істоти в чорному одязі, але з такими світлими обличчями, що хочеться безперестанку дивитися в їхні незвідані очі. Саме вони наповнювали храм незвичайною атмосферою. Здавалося, ти не на Землі, а десь там, в долонях у Бога. Не хотілося покидати це свято Блаженного монастиря. По дорозі додому бабуся розповідала Олівії про дідуся, про Євангеліє та про Бога, а дівчинка тільки вдивлялася у пасма волосся з-під білої хусточки й сірі очі. Очі дитинства та аромату просфори.