Слухачі підготовчого відділення відвідали Національну оперу України

IMG_890821 жовтня слухачі підготовчого відділення для громадян України в межах програми з української літератури, що виноситься на ЗНО, переглянули «Наталку Полтавку» в Національній опері України.

Хто не переймався долею Наталки Полтавки, читаючи однойменний твір Івана Петровича Котляревського? Хто не захоплювався розумною, працьовитою, моторною дівчиною-красунею? Ну хто не бажав їй щастя? Хто не пишався Наталчиним прагненням бути вільною в шлюбі з коханим Петром?

Так, «малоросійська опера на дві дії» нікого не залишала байдужим, не залишає й дотепер, а історії цього кохання майже двісті років, оскільки написана вона була в 1819 році, того самого року почалася й сценічне життя цього твору.

«Я сам 33 роки слухав “Наталку”, – говорив видатний актор і режисер ХІХ ст., виконавець ролі Виборного, Іван Карпенко-Карий. – Багато води утекло в море забуття… тисячі драматургічних п’єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а “Наталку” вивчили напам’ять мало не всі слухачі… У чому сила п’єси, у чому її чаруюча душу краса?»

На ці та інші запитання після перегляду вистави в Національній опері України спробували відповісти слухачі підготовчого відділення.

«Наталка Полтавка» – серйозний твір про прекрасну душу народу і його щедре серце, світлий розум і гірке безталання, про стосунки між простими людьми, написаний народною розмовною мовою та прикрашений народними піснями.

Текст: Олена Сапожнікова
Фото: Альбіна Лозовська

IMG_8967Враженнями від почутого й побаченого поділився Павло Строюк, слухач денної форми навчання підготовчого відділення

«Як незвично все-таки приходити до мармурових зал Оперного театру, сідати в ложе, оббиті червоним оксамитом, і під грім оркестру спостерігати на сцені тихий сільський закуточок, одягнутих у невибагливі селянські свити акторів на тлі мальовничих полтавських пейзажів, слухати Возного, чию мову явно не назвеш шекспірівською, а також народні українські пісні під пафосний акомпанемент класичних музичних інструментів.

А по закінченню опери, коли затихає шелест аплодисментів, раптом усвідомлюєш, що то була всього-на-всього гра, вистава, що вона вже закінчилась, і час іти додому. Передивляючись «Наталку Полтавку», поневолі забуваєш про ті двісті років, що відділяють наші дні від днів Наталки й Петра; можливо, саме тому ця п’єса успішно відмічатиме своє двохсотріччя під радісні оплески тисяч глядачів по всій країні. Деяким людям, особливо нам, киянам, іноді так хочеться відірватися від запруджених автівками галасливих вулиць міста і перенестися до тихого українського села, коли воно ще не перетворилося на частину міської агломерації або аграрний центр, а було місцем, де люди просто жили та не переймалися турботами решти світу. Нам приємно дивитись на їхні радощі й печалі, горе й щастя, на їхню впертість та, зрештою, добросердечність, виявлену, здавалося б, навіть такими хитрими та підступними персонажами, як Возний та Виборний, пізнавати у героях п’єси поведінку своїх знайомих або людей із сучасного українського суспільства, адже наш народ майже не змінився відтоді, хіба що більшістю своєю переселився із сіл до міст…

Ну а само по собі п’єса залишає лише світлі почуття добра та щирості до ближніх. Однозначно, її пишна кінцівка не викликала негативних емоцій у жодного глядача… щоправда, може, тільки розчарування, бо швидко минув час. Як по мені, уже тільки цього й достатньо, аби стверджувати, що «Наталка Полтавка» – геніальний твір. Не те, щоби він був дуже глибокодумним, абощо: у ньому не можна знайти ані влучних питань, ані вичерпних відповідей, але, тим не менш, він геніальний своїм гумором, щирістю та справжністю, а тому так подобається всім нам.

Візьміть та спитайте у пересічного британця, чи знає він, хто такий граф Паріс, або Гораціо, чи Лаєрт, – і він навряд чи зможе відповісти, хіба що то буде якийсь неабиякий шекспірознавець. Зате, гадаю, кожен українець пізнає, кому належать слова «теє-то, як його», а ще, напевне, нема таких, хто не знає пісні «Ой під вишнею, під черешнею». Тож попри всю свою не претензійність та простоту, «Наталка Полтавка», безумовно, є геніальним твором. І я упевнений, що поки існуватиме український народ, на сценах українських театрів завжди лунатиме Наталчин спів, а проспівані хором слова…

Коли хочеш буть щасливим,
То на Бога полагайся;
Перенось все терпеливо
І на бідних оглядайся, –
завжди губитимуться в гуркоті оплесків тисяч радісних та усміхнених глядачів».

DSC01419 DSC01412 DSC01417 IMG_8966 IMG_8976