Мій шлях до Інституту журналістики

1443

Евеліна Котлярова, випускниця ПВ, студентка 1-го курсу Інституту журналістики

Бажання стати журналістом виникло в мене ще в 6-му класі. Я завжди вірила і зараз вірю в те, що настане такий момент, коли можна буде говорити та писати, що думаєш, вільно і без обмежень.

Я йшла до своєї мети, як могла: здебільшого пропонувала свою допомогу місцевим виданням, писала замітки в газети та на сайти. Та все-таки не важко було усвідомити, що цього замало.

Я розуміла, що стати журналістом-професіоналом на самому лише ентузіазмі не можливо – потрібна освіта. Мене мало цікавили виші, де журналістика викладається на основі іншого факультету. Та, на жаль, таких навчальних закладів більшість. Київський національний університет імені Тараса Шевченка на противагу їм має окремий підрозділ – Інститут журналістики, тож спеціальності надається достатня увага. А додавши до цього хист, цілеспрямованість та наполегливість з боку студента, майбутній журналіст матиме усі шанси реалізуватися в професії.

Саме тому мені здалося, що кращого вишу ніж Університет Шевченка просто не знайти. А ще коли дізналася наскільки в ІЖ дбають про чистоту мови, як намагаються відродити забуті мовні традиції, вибір було зроблено. Визначитись з вишем це, звісно, добре, але як до нього вступити? Як стати студентом найпрестижнішого вишу України? Відповідь на це запитання мені допомогли знайти співробітники та викладачі підготовчого відділення.

Виявилося, аби потрапити до Інституту журналістики потрібно було не тільки якомога краще скласти ЗНО, а й успішно подолати творче випробування, яке складається з двох етапів. Завдання не з легких, а особливо, коли не дуже розумієш, що саме від тебе вимагатимуть на цьому іспиті. Та мені швидко пояснили, що не все так страшно, як здається на перший погляд.

Я дізналася, що підготовче відділення регулярно влаштовує лекторії під час канікул, де вступників якісно готують до ЗНО та до 2 етапів творчого конкурсу: письмового – прес-конференції та усного – співбесіди.

Лекторій з будь-якого предмета – інтенсив, де за стислі терміни викладачі намагаються пояснити всі незрозумілі моменти та відповісти на всі запитання.

Після таких занять ефект очевидний.

Щодо мови, то ти починаєш розуміти правила, які раніше було важко навіть читати, з легкістю виконуєш вправи, які доти здавалися тобі недоступними.

Якщо говорити про історію, то після курсів мені стало легше розташовувати події в хронологічній послідовності, візуально розпізнавати діячів, архітектурні споруди, пам’ятки живопису та давньої літератури.

Отже, отримати високі бали ЗНО мені допомогло навчання на підготовчому відділенні.

Та високі бали ЗНО це лише половина шляху. Тепер залишилось найважливіше – подолати творче випробування. І в цій ситуації мене також врятувало підготовче відділення. У мене з’явилася можливість відвідати лекторій з підготовки до творчого конкурсу з журналістики. І тут мені дуже поталанило. Я потрапила в групу, у якій зі вступниками працював викладач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики В’ячеслав Швець. В’ячеслав Михайлович рівномірно давав нам теорію і практику, моделював прес-конференції, розповідав про діяльність відомих журналістів, знайомив із основними функціями роботи журналіста та структурою медіасистеми в Україні. Та найголовніше він щозаняття працював над нашою мовою і одну за одною нещадно видаляв з нашого лексикону неправильні фрази, наголоси та кальковані слова. Він познайомив нас із чудовою книжною «Українське слово для всіх і кожного» Олександра Пономарева, яку я й донині не випускаю з рук. Якби кожен політик , чиновник чи просто пересічний громадянин дотримувався вказівок цього автора, думаю, Тарас Шевченко пишався б своїми дітьми.

Іще однією великою допомогою вступникам є пробна співбесіда. Завдяки їй я спромоглася повністю здолати свій страх перед іспитом і налаштувався так, ніби це буде приємна розмова з близькою людиною. На пробній співбесіді мене опитувала керівник прес-центру Університету, заслужений журналіст України Наталія Міщерська. Після цього я остаточно зрозуміла: нічого страшного у 2-му етапі творчого конкурсу немає. Можливо, саме цей внутрішній спокій та впевненість у собі допомогли мені здобути 200 балів за цей іспит та вступити до Інституту журналістики.

Навчаючись в Університеті, я планую повністю реалізувати свій творчий потенціал. У майбутньому мрію так само, як Олена Притула та Лариса Івшин, забезпечувати читача цікавими та змістовними матеріалами і, головне, ніколи не обманювати тих, хто тобі довіряє, адже подавати світові новини – це честь і відповідальність, а не джерело прибутку.