Завершив роботу Зимовий лекторій

image(3)5 січня завершив свою роботу Лекторій під час зимових канікул.

Цього року на Зимовому лекторії готувалися до ЗНО 46 учнів 11-х класів Києва та регіонів України.

Слухачі мали нагоду перевірити свої знання шляхом написання тестових контрольних робіт та прослухати курс лекцій з української мови й літератури, англійської мови, математики та історії України впродовж восьми канікулярних днів, що складає 32 академічні години з кожного обраного предмета.

Наприкінці занять адміністрація та викладачі бажали успіхів у навчанні та складанні іспитів, запрошували на навчання в Університет та пригощали слухачів новорічними солодкими подарунками.

Фото: Вікторія Грицун

 

Горбунова_2

Марія Горбунова, м. Одеса – слухачка Зимового лекторію

Доброго дня! Моя ім’я – Марія. Я жителька вічно юного, щирого і гостинного міста на березі Чорного моря – Одеси. Неординарний говір, тонкий одеський гумор, терпкий запах моря – все це моє, рідне та найдорожче. Але моя Батьківщина – велика, неосяжна і неподільна. Це вся Україна, це її народ, її велич, дух, сила й воля. Моя країна йшла крізь століття дуже тернистим шляхом і вона знову переживає не менш тяжкі часи, які не дають спокою жодному, хто палко горить любов’ю до своєї країни. Моя ж любов вилилася в цю невеличку сповідь. 
На що спроможна дитина? Її думки, амбіції чи погляд проти потужної невпинної течії суспільства, яке достатньо часто й саме не в змозі відстояти бажане. Я живу, спостерігаю, примусово залежу від подій, що довжелезним ланцюгом обвивають тендітну шию України, нагромаджуючись і душачи її. На жаль, ця ілюзорна петля отруює і моє існування. Я бачу новини, чую розмови, відчуваю загрозу, що в очікуванні наблизитися в щільну. Після оголошення чергової мобілізації боюся дзвінка в двері, боюся листа, боюся бути змушеною відпустити батька, а думка про можливість втрати – це найстрашніший і найсуворіший гість моєї свідомості. Я спілкуюся, дружу і розділяю біль туги свого друга донеччанина, змушеного залишити своє звичне життя, покинути все заради подиху свободи, відсутності страху, впевненості у завтрашньому дні. Я не можу збагнути, як різні політичні погляди можуть вливати на людей. Чому я не можу зустрітися зі своїми родичами лише через їхню приналежність до іншої країни? Тому я звертаюся до людей, що керують нашою державою, мають вплив на наше сьогодення, чиї дії, я сподіваюся, спрямовані на досягнення загального добробуту.
Я звертаюся до людей, яких також переповнює бажання змін. Я хочу бачити Україну демократичною державою, де голос кожного громадянина – на вагу золота, а громадська думка – той компас, який вказує правильний шлях на роздоріжжі. Я хочу відчувати дух єдності нашого народу. Бачити, що наша нація не роз’єднана політично, ідейно чи культурно. Ми повинні збагнути, щоб не згинути навіки, треба створити свою національну державну ідею, одну національну культуру, яка б об’єднала нас в одне біологічне тіло, системи якого працюють злагоджено і безперервно, а головне – непереможно.
Я впевнена, ми підіймаємося по сходинках до омріяної дійсності.
І саме на нас покладають великі сподівання, бо ми, молоде покоління, якому жити і будувати нашу державу. А щоб усвідомити це як найкраще, треба ставитися до своєї країни не як до країни своїх батьків і прадідів, а як до країни своїх майбутніх дітей.
Україна – країна трагедій і краси. Країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної зради, героїчної боротьби за волю, шлях якої позначено високими степовими могилами.
Настав час великого вибору: або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі.

image4 image image(26) image(23) image(41) image3