Шлях угору завжди сповнений перешкод і вимагає докладання багатьох зусиль, але він того вартий. Хто звик залишатися на одному рівні, повному уламків позбавлених життя скель, без жодного ковтка свіжого повітря, хто лише задивляється із заздрістю на небо, той ніколи не доторкнеться до безкрайнього простору синьої блакиті. Лише перед упевненими та працьовитими ламаються перешкоди, для них виростають перспективні можливості, вони самі протоптують стежки в густому полі чиїхось пустих сподівань, пишучи свою долю самостійно.

Ціль людського буття – зробити внесок у глобальні простори світу, залишити по собі як не врожай, то хоч зерно, посаджене в родючу землю країни невтомних, працьовитих людей, країни нащадків хоробрих, безстрашних, відданих своєму народові лицарів-козаків, щирих душею, співучих українців.

Будь-яка гідна професія потребує відповідної вищої освіти. Молоде покоління повинно мати актуальну, коректну інформацію з уст першоджерел освітніх закладів. З цією метою було створено ярмарок професій, оповитий профорієнтаційною вуаллю.

16 жовтня 2013 року, на порозі пізньої осені, коли повітря майоріло останнім літнім променем утомленого сонця, відбувся  ярмарок професій, ідея якого запозичена із Заходу і невпинно набуває популярності в нашій країні, маючи на меті зробити вибір абітурієнтів об`єктивним, адже в добу прогресу так легко загубитися у вирі інформації, зробити неправильний крок і занапастити свою мрію, обравши не ту професію, до якої не лежить душа.

Зустріч потенційних студентів, учнів десятих і одинадцятих класів, а також учнів міських коледжів та інших навчальних закладів із другим, третім ступенем акредитації із представниками університетів відбулася в Білоцерківському міськрайонному центрі зайнятості. Ярмарок був пройнятий ефіром мрії, летким ароматом майбутнього. Молодь, знаходячись там, немов стояла на порозі нових звершень, готувалася до польоту в новий світ, світ захоплень, який може перетворитися на те, що допоможе впевнено стояти на землі, коли душа, натхнена улюбленою справою, здійматиметься в повітря.

На ярмарок були запрошені представники вищих навчальних закладів Білої Церкви та Києва, наприклад, Білоцерківський національний аграрний університет, Університет економіки та права «Крок», Білоцерківський коледж сервісу та дизайну, Гуманітарний педагогічний коледж та інші. Серед різноманітності закладів вирізнялася агітаційно-роз`яснювальна команда Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка зібрала навколо себе зацікавлену аудиторію. Учні мали нагоду дізнатися про факультети закладів, які їх цікавили, умови вступу, про підготовче відділення, форми навчання, правила прийому, перелік конкурсних предметів та будь-яку іншу інформацію, яка стосується вступу.

Будемо сподіватися, що іскра, якою палали дитячі очі, перетвориться на вогонь, який стане осередком утілень задумів та бажань покоління, яке пройнявшись атмосферою ярмарку, зробить правильний вибір у майбутньому і принесе плоди вітчизняній науці. Білоцерківці залишать відбиток в історії, але потрібно пам`ятати, що перший крок до цього – здобуття освіти.

 Текст: Ірина Сухецька (м. Біла Церква)

17 жовтня в місті Славутич Київської області в будинку культури «Енергія» відбувся Ярмарок професій. До нашого міста завітали представники різних навчальних закладів. Ярмарок відвідали учні 9-11 класів чотирьох шкіл міста та ліцею. Старшокласники мали змогу дізнатися про можливості подальшого навчання, отримати інформаційні буклети та поставити запитання представникам закладів, які зацікавили школярів.

Більшість випускників зіштовхуються з проблемою самовизначення та самореалізації у своєму житті. Кожен хоче отримати таку професію, щоб у майбутньому працювати із задоволенням та натхненням, мати час для відпочинку та отримувати гідну заробітну плату.

Одні з дитинства вже визначили свій життєвий шлях; інші – не намагаються глибше поринути в себе та мають надію, що це зроблять їхні батьки, вчителі чи друзі; а треті – останні шкільні роки присвячують вивченню своїх здібностей і талантів, активно шукають різноманітну інформацію про навчальні заклади, професій та роботи. З моїх особистих спостережень за однолітками-одинадцятикласниками можна відзначити, що перших майже не існує на українських теренах, а інші потребують допомоги старших досвідчених людей.

Ярмарки професій є дуже корисними для всіх старшокласників країни, бо вони дають джерело цінної інформації, що допомагає кожному зробити правильно головний вибір у житті. Вони є великим помічником у здійсненні вибору школяра для реалізації всіх своїх здібностей, щоб бути максимально корисними для суспільства.

Провівши власне опитування, я ще раз хочу підтвердити, що ярмарки професій є особливо корисними та важливими для більшості старшокласників. 78% сказали, що саме тут шукають інформацію щодо підготовки та успішного складання ЗНО, а також вступу до вишу.

Користуючись нагодою, славутичани висловлюють щиру подяку всім, кому не байдужа доля молодих людей, тим, хто ступив на шлях допомоги юному поколінню у вирішенні найголовнішого питання у житті – вибору професії!

 Текст: Анна Черняк (м. Славутич)

Я, Здоровець Софія, учениця 11-го класу. Захоплююсь вивченням не лише іноземних мов, а й української. Дуже люблю подорожувати та вивчати традиції українського народу. Але найбільшим моїм захопленням є книги, без них не уявляю свого життя. За невеликий проміжок свого життя, думаю, що мені є чим пишатись. Завдяки своїм досягненням відвідала не лише віддалені куточки України, а й побувала за її межами. Два роки поспіль була переможцем районних, обласних та лауреатом Всеукраїнських олімпіад з української мови та літератури, за що була нагороджена поїздкою на острів Кріт.

У цьому році вирішила відвідувати підготовче відділення найкращого ВНЗ України – Університету імені Тараса Шевченка для того, щоб закріпити та вдосконалити свої знання, і в цьому мені допомагають викладачі цього Університету. адже девізом мого життя є: «Хто зупиняється на досягнутому – ніколи не досягне справжнього успіху!»

Взагалі, я живу за 80 км від столиці (смт. Кожанка Фастівського району), тому мені потрібно прокидатись близько 5-ї години, щоб вчасно дістатись на пари. Хоча я люблю поспати, але в суботні ранки прокидаюсь легко та із задоволенням мчу до Києва, щоб не запізнитись на навчання та нічого не пропустити. Пари проходять дуже швидко, просто «пролітають». Після навчання, особисто в мене, залишається дуже багато позитивних вражень, адже викладачі доносять інформацію доступно та зрозуміло та ще й група дуже дружна, ми одразу знайшли спільну мову.

У майбутньому хочу вступити до Інституту філології Університету. На мою думку, саме тут мені зможуть дати хороші знання та якісну освіту, після чого й сама зможу це передати пройдешньому поколінню. Дуже хочу підняти рівень нашої мови, розбудити в людях національну самосвідомість та показати красу та мелодійність «солов’їної» мови. З нетерпінням чекаю зустрічі з Юлією Солод, для того щоб поставити їй масу запитань та прийняти від неї корисні поради щодо моєї майбутньої професії.

Привіт всім!

Нас звати Віка Лісова і Оля Піхало.

Нам по 16 років. Ми навчаємося в 11-А класі Кагарлицької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3. Сьогодні ми побували на ярмарку професій та вакансій «Будуймо кар’єру разом!».

До нас завітали представники різних навчальних закладів і розповідали про навчання в них, щоб ми, одинадцятикласники, вже визначилися, куди підемо вчитися по закінченні школи. Нам сподобалося кілька запропонованих закладів – це Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, Білоцерківський аграрний університет, Київський авіаційний університет, Київський коледж нерухомості «Крок», та, особливо, Київський національний університет імені Тараса Шевченка та його коледжі – Оптико-механічний та Геологорозвідувальних технологій. Завдяки цікавим розповідям представників цих навчальних закладів багато дітей змогли визначитись, який шлях обрати та ким бути.

Центр нашого міста являє собою перехрестя доріг на Київ, Білу Церкву і Миронівку. Ми думаємо, що наш життєвий шлях лежить на Київ і що після успішно складених іспитів у школі та ЗНО, зробимо правильний вибір.

Щиро дякуємо!

Доброго дня! Мене звуть Ірина Ткаченко, мені 16 років, я навчаюся в 11 класі Згурівської гімназії. Для мене та моїх однолітків останній рік навчання в школі є вирішальним та найскладнішим, оскільки ми стоїмо на порозі нового дорослого життя. Якщо схильності до певної професії формуються впродовж тривалого часу, адже кожен із дитинства мріє стати учителем, лікарем чи навіть космонавтом, то вибір вищого навчального закладу припадає саме на останні роки шкільного життя.

Обираючи майбутній навчальний заклад, ми збираємо інформацію про нього, цікавимося досягненнями університету та кваліфікацією викладацького складу. Але значно цікавіше дізнаватися про ВНЗ з перших уст, та й живе спілкування набагато приємніше за звичайний текст, тому й організовують заходи для майбутніх абітурієнтів, на яких вони можуть поспілкуватися з представниками тих чи інших навчальних закладів.

Саме на такій зустрічі я мала змогу бути присутньою, і, чесно кажучи, отримала колосальне задоволення! У нашому селищі такі зустрічі вже стали традиційними і проходять ці ярмарки професій та вакансій під назвою «Будуймо кар’єру разом!».

Тут старшокласники можуть ознайомитися з перевагами та недоліками деяких навчальних закладів, отримати консультації стосовно навчання в них та відповіді з питань, які їх цікавлять. На цьогорічній зустрічі були представники Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Чорнобильського медичного училища, Згурівського професійного ліцею, Київського торгово-економічного університету, університету «Крок», університету «Україна» та інших. Розповіді кожного з гостей були цікавими та доступними, до уваги слухачів були запропоновані слайд-шоу та відеоролики. Найбільше запам’ятався своїм змістом та емоційністю виступ представників Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Отримавши багато нової інформації про цей навчальний заклад, особисто я переконалась, що він справедливо названий одним з найкращих вишів України.

Я вважаю, що подібні заходи повинні проводитися і надалі, адже вони є одним з перших кроків на шляху вибору навчального закладу, що є важливим для майбутніх абітурієнтів!

Кожен із нас у школі з великим задоволенням читав п’єсу Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Скільки емоцій ми відчували під час читання твору! Як ми жаліли Наталку і плакали разом з нею, коли Терпилиха хотіла видати заміж бідолашну дівчину за Возного!

Та ось недавно, 23 червня, мені пощастило побачити це дійство на власні очі. У Національному академічному театрі опери та балету імені Т.Г. Шевченка відбувся показ найвідомішої опери «Наталка Полтавка». Я разом з іншими слухачами Літньої школи підготовчого відділення Київського національного університету імені Тараса Шевченка з радістю відвідала театр.

Усі ми дуже ретельно збиралися, адже для декого з нас це був перший похід до Храму муз оперного та балетного мистецтва. У гарних сукнях та костюмах ми зібралися перед центральним входом театру. Перше, що вразило, – це неймовірна краса Національної опери. Вистава ще не почалася, а відвідувачі вже були в захваті. Усередині червоні оксамитові стільці додавали залі шику, а орнамент на стелі змушував захоплено зводити очі вгору. Та ось заграв оркестр. Щира, задушевна музика, ніби тепла швидкоплинна річка, полилася в найвіддаленіші куточки й оповила всіх глядачів ніжним серпанком. Душі хотілося співати, але коли підняли завісу, то, взагалі, перехопило подих. Декорації були казкові. Коли вдивляєшся в них, то здається, ніби ти поринув у далекі часи, відчув увесь той настрій. Цей український дух починає прокрадатися до найпотаємніших закутків
твоєї душі.

І ось на сцену виходить гарна дівчина і неймовірно сильним голосом починає співати про наболіле…

Здавалося б, звичайні суперечки між матір’ю й донькою, але як емоційно були вони передані! Неймовірна майстерність акторів змушувала глядачів затамовувати подих у напружені моменти і плакати, коли усе стихало. Мабуть, усі жінки в залі плакали, коли Петро й Наталка нарешті зустрілися. Можливо, в очах акторів був вогник, який запалював серця глядачів і змушував їх поринули в атмосферу кохання й жалю.

Наприкінці вистави всі в залі аплодували стоячи. Мені все дуже сподобалося. Я була вражена, і ще довго відчувала той піднесений настрій, який мені подарувала опера. Я дуже вдячна всім організаторам, які зібрали нас і дали змогу побачити, що таке справжній театр, справжня гра акторів. І мені дуже шкода, що все це так швидко закінчилося. Але завдяки навчанню в університеті я вперше в житті відвідала театр такого високого рівня й подивилася те, що хоч раз у житті має побачити кожна людина.

Спекотний червневий день. Усе навколо дихає гарячим полум’ям літа, а смарагдове листя додає відтінки свіжості в загальну картину міста. Ми стоїмо перед величним будинком кольору темного рубіну. Класицистичний стиль забудови врівноважує активний настрій його забарвлення, додаючи спокою, рівноваги та гармонії. Пізніше ми дізнаємося, що це диво збудоване за проектом архітектора Вікентія Івановича Беретті в 1837 – 42 рр. Головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка – ось місце нашого перебування, ми тут для того, щоб, відвідавши Музей історії Університету, збагатити свої знання відомостями з його «біографії».

Після заснування в 1843 р. Університет містився в приватних приміщеннях на Печерську і був відкритий як Імператорський Університет Святого Володимира. Першим ректором став двадцятидев’ятирічний Михайло Максимович, український учений-енциклопедист. Відомо, що спочатку в Університеті було лише два факультети – історико-філологічний та фізико-математичний. У 1835 р. відкрився юридичний факультет, а в 1841 – медичний. Студентів було лише 62 людини, усі чоловіки, адже на той час жінки не отримували вищу освіту. Як я вже сказала, будівництво сучасного головного корпусу завершилося після заснування навчального закладу. Дуже цікаво те, що цей будинок мав універсальне значення: на першому поверсі розміщувався обслуговуючий персонал, на другому – адміністрація Університету, на третьому поверсі проводилися лекційні заняття, а четвертий слугував гуртожитком для учнів.

Існували також карцери для студентів. Хлопці, які провинилися, могли перебувати там від трьох днів до двох тижнів, залежно від тяжкості скоєного. На три дні в карцер можна було потрапити за неохайний зовнішній вигляд (в Університеті існувала своя форма: як темно-зелена повсякденна, так і парадна, білого кольору), пропуск заняття та невиконання домашнього завдання без поважної причини, неввічливе ставлення до вчителя. На два тижні в карцері опинялися молодики, які пиячили та влаштовували бійки. На десять днів у «затишні покої» потрапляли ті студенти, які поверталися в гуртожиток пізніше його закриття, тобто після десятої години вечора. У карцер дозволялося брати книжки, щоб не відстати від інших у навчанні. Як бачимо, правила на той час були досить суворими, сьогодні ж студентам набагато легше.

У Музеї історії Університету ми бачили також зразок розкладу навчання. Розглядаючи його, я дуже здивувалася, адже виявилося, що студенти перебували на лекціях із восьмої години ранку до сьомої вечора і перерв між заняттями не було! А ми ще жаліємося, що десять хвилин паузи між парами в Літній школі – це дуже мало. Також від екскурсовода ми дізналися, що, незалежно від того, яку галузь науки обирає студент, він обов’язково повинен був навчатися музики, танцям, фехтуванню, малюванню та верховій їзді. Тобто студенти ставали всебічно розвиненими особистостями.

Статус національного Університету було надано в 1994 р. за наказом першого Президента України Леоніда Кравчука. З того року він має назву Київський національний університет імені Тараса Шевченка. До речі, сам Кравчук є його випускником: він навчався на економічному факультеті.

У наш час Університет має чотирнадцять факультетів та вісім інститутів. У ньому навчається понад 25 тисяч студентів, серед яких чимало іноземців. Університет має IV рівень акредитації та готує висококваліфікованих спеціалістів різних областей. Він справедливо вважається одним із провідних та престижних вищих навчальних закладів країни.

Внутрішня краса головного корпусу підтверджує цей статус. Вільний простір, високі стелі, широкі вікна, м’яке освітлення та ніжні кольори приміщення створюють дуже затишну атмосферу всередині. Червоні доріжки, білі напівпрозорі штори скромно і ненав’язливо довершують інтер’єр, а стіни прикрашені портретами професорів Університету, і це виражає велику повагу до них.

Обов’язково слід зазначити, що сам Тарас Шевченко, на честь якого перейменовано навчальний заклад, працював співробітником Археографічної комісії Університету. Він дуже хотів викладати малювання студентам і, пройшовши конкурс, зміг цього досягти. Але, на жаль, через викриття його діяльності в Кирило-Мефодіївському братстві, Шевченка було заарештовано.

Проте не будемо зосереджуватися на негативі. Наразі, завдяки зусиллям видатних діячів мистецтва і науки Київський національний університет надає студентам якісну освіту і є дуже популярним серед вступників. Наша країна сміливо може пишатися цим навчальним закладом як одним із найкращих та найпрестижніших в Європі!

Невже минуло майже три тижні від початку навчання в Літній школі? Час тут так швидко летить, що навіть не встигаєш насолодитися цінними хвилинами життя… Викладачі нас готують не тільки до зовнішнього незалежного оцінювання , а ще й усіма силами заохочують до культурного відпочинку.

Молоді люди мріють про вступ до Київського національного університету імені Тараса Шевченка, але мало хто знає його історію. Хоча я і киянка, і цікавлюся минулим свого міста, але ніколи не була в славетному Червоному корпусі Університету. Це його найважливіша частина, його «голова». Він знаходиться біля зеленого квітучого парку, який додає споруді ще більш урочистого вигляду.

19 червня літньошколярі мали змогу побувати в музеї цього навчального закладу. Ось короткий опис історії Університету імені Тараса Шевченка, яка бере свій початок у 19 ст. 1834 року за наказом російського імператора Миколи 1 розпочалося будівництво Університету. Його було засновано на базі Кременецького ліцею. Посаду першого ректора обійняв двадцятидев’ятирічний Михайло Максимович. 62 хлопці, здебільшого дворяни, мали змогу першими навчатися в Університеті. Спочатку було лише 2 факультети: історичний і філологічний, а в 1835 році з’явився юридичний, 1841 – медичний. Студенти носили спеціальну форму: піджаки, шпагу й картузи. У музеї знаходиться зразок такого костюму. 1837 року архітектор В. Беретті переміг у конкурсі ідей збудування окремої споруди навчального закладу. Ззовні можна нарахувати 3 поверхи, а зсередини – 4, ось такий дивовижний задум архітектора. Цікаво те, що для непослухів створювалися карцери, у яких могли утримувати за «пустощі» від 3 днів (причини: неповажно розмовляв із викладачем, не  підготувався ретельно до занять, мав неохайний вигляд), до 2 тижнів – за бійку, пияцтво та таке інше). На жаль, у наш час немає таких приміщень, можливо, тоді наша молодь навчилася б правилам етикету! У карцерах стояли ліжко, стілець, стіл, горіла свічка й обов’язково були книги, щоб студенти не гаяли даремно часу, а готувалися б до іспитів.

На той час навчання було дороге – 25 рублів за семестр (для порівняння: корову на Бессарабці можна було купити за 4 рублі), але згодом з’явилися казеннокоштні студенти (по-сучасному – бюджетники), які могли отримувати стипендію за успішне навчання. Щоб молодь не тільки здобувала знання, але й розвивалася культурно, до навчальних планів було впроваджено такі предмети, як: музика, фехтування, танці, їзда верхи. На нижньому поверсі корпусу Університету розташувався анатомічний театр. Щовечора туди привозили тіла померлих людей, над якими провадилися дослідження. Але одного разу містом поширилася чума і люди звинуватили педагогів у халатності. Тоді, у 1853 році, було створено анатомічний театр для медичного факультету в окремому приміщенні, що неподалік.

Розклад занять для студентів був дуже важким. Молодь навчалася від 9 ранку до 19 вечора без ПЕРЕРВ на відпочинок. А з 19 до 22 був вільний час, але найголовнішим завданням було прийти вчасно, адже двері навчального закладу зачинялися (за запізнення карали на 10 днів карцеру).

Вихованці Університету були не тільки розумними, але й творчими людьми, вони навіть випускали свій журнал «Былынка». У кінці видання обов’язково розміщували малюнок. Усе писали й малювали власноруч. Тарас Шевченко мріяв стати викладачем малювання, але доля вирішила інакше. Його було заслано на 10 років, і його мрія так і не здійснилася.

Дівчат не приймали до Університету. Перша «героїня», яка довела, що жінки розумні, була Наталя Полонська-Василевська. Вона закінчила навчання з відзнакою, а потім працювала тут. Серед відомих випускників, які здобували освіту в Університеті, хочеться згадати М. Лисенка, Остапа Вишню, М. Драгоманова. До речі, Менделєєв подарував Університетові свою таблицю періодичності, яка знаходиться в музеї й до сьогодні.

Враження від екскурсії дуже яскраві. Дякуємо викладачам за надану можливість відвідати музей Університету.

Доброго дня, я Майданюк Ірина і я хочу трохи розповісти вам про себе. Я музикант, композитор-початківець, поет та майбутній юрист.

Я живу та навчаюсь у невеликому селищі Смоліне Кіровоградської області, що розташоване на річці Кильтень серед степів. Наше селище назване на честь Миколи Смоліна, який відкрив тут в середині ХХ ст. родовище урану. Це дуже гарне шахтарське містечко, майже всі мешканці якого працюють на Смолінській шахті. У нашому селищі є дві школи, дитячі садки, стадіон, спорткомплекс та музична школа, яку я закінчила цього року.

Зараз літо, і коли тепле сонечко гукає мене та моїх подружок надвір, я сиджу в аудиторії та точу зуби об граніт знань. Я навчаюся в Літній школі Київського національного університету імені Тараса Шевченка і, чесно кажучи, не так це й погано знаходитись тут, коли твої однолітки відпочивають. Це не тільки цікаво, але й весело. Я знайшла в Літній школі цікавих співрозмовників та подруг, мені подобаються терплячі та розумні викладачі. Приїжджайте та не бійтеся не порозумітися з кимось. На мою думку, саме тут можна отримати високоякісні знання, але знайте – все залежить тільки від вас!

Навчаючись тут усього кілька днів, я зрозуміла, чого мені потрібно досягнути. Я вирішила, що обов’язково повинна вступити саме до цього навчального закладу, оскільки це – найкраще місце для навчання.

У мальовничому краї, що на Поліссі, серед могутніх лісів та кришталевих озер розкинулось село Воронки. Поруч із селом простягається найстаріша в Україні та найдовша в Європі вузькоколійна дорога, якою двічі на день прямує поїздок «Кукушка» за маршрутом Антонівка-Зарічне.

Недалеко від центру села стоїть хатина з дерев’яних брусів, у якій народилася та зростає дівчина Наташа. Вона непроста за своїм характером, весела, комунікабельна. Про таких кажуть: «душа компанії», у тяжку хвилину може допомогти та дати корисну пораду. Вона школярка Красносільської ЗОШ 1-3 ступенів. До цього навчалася у своїй рідній дев’ятирічній школі.

Наталка дуже хотіла і хоче вступити до вищого навчального закладу, бажано до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на фізичний факультет. Вона обрала цей напрямок, оскільки в подальшому хоче створювати нові технології, які допомагали би боротися з різними нагальними проблемами сучасного світу. А насамперед хоче отримати диплом про вищу освіту, довести своїм одноліткам та рідним, що вона хоч чогось варта, а також показати своїм меншим братам, що можна вступити в найкращий навчальний заклад України, тільки потрібно наполегливо вчитись, поставити перед собою мету і виконувати її.

Ще тиждень тому мене турбували думки про те, що це останні весняні канікули у моєму житті, як і для всіх одинадцятикласників. Як їх провести, щоб мати зиск для себе? Звісно, не треба забувати і про підготовку до ЗНО. Але чи можна це сумістити, повеселитися від душі, не втрачаючи час марно? Виявилося, що так! Із 23 по 31 березня на підготовчому відділенні Київського національного університету імені Тараса Шевченка проводився весняний лекторій з різних предметів. Оскільки моєю мрією є вступ на факультет журналістики цього навчального закладу, то я записалася на курси підготовки зі складання творчого конкурсу. Узагалі-то я з іншого міста – з Полтави, тому перебування хоч і короткий час (усього тиждень) у Києві було для мене цікавою пригодою.

По-перше, ніколи раніше я не жила в гуртожитку. Чесно кажучи, готувалася до гіршого. Насправді, це не так страшно, як здається. Умови були досить прийнятні, я б навіть сказала хороші. Та й із сусідками по кімнаті мені пощастило. Веселі, цікаві дівчата, з якими було про що-небудь погомоніти вечорами.

Що стосується лекцій, то вони також були досить різноманітними й, звичайно, повчальними. Їх вела Вакульчук Світлана Петрівна, гарна жінка, яка відмінно знається на своїй роботі і з якою було цікаво поговорити не тільки на парах, а й у неформальній обстановці. У нас були вихідні дні, тож ми не перепрацьовували. Та й, якщо по правді, особисто для мене, лекції не сприймалися як нудне навчання, а швидше як можливість дізнатися щось нове, що потім обов’язково стане в нагоді.

На передостанній зустрічі ми мали змогу спробувати свої сили у складанні творчого конкурсу. До нас запросили Горіцьку Лесю Олексіївну, що навчається на першому курсі магістратури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дівчина вела розмову про професію журналіста, її переваги та недоліки, можливості майбутніх фахівців тощо. Загалом було приємно поспілкуватися з людиною, яка вже може багато чого порадити із власного досвіду.

Крім того, ми побували на Дні відкритих дверей нашого омріяного навчального закладу. На жаль, ми не встигли на представлення фаху, що нас усіх дуже цікавило, але мали змогу прослухати доповіді студентів, які навчаються за спеціальністю «видавнича справа та редагування». Це також було досить цікавим та пізнавальним. Проте і тут нам пощастило: відповідальний за приймальну комісію Інституту журналістики особисто знайшов час, щоб дати відповіді на всі запитання, які нас цікавили.

Отже, тиждень перебування в Києві пролетів як мить, і зараз тільки з приємною усмішкою на обличчі я можу згадувати про це. Щиро дякую всім, хто був задіяний у цьому. Ви подарували безцінний досвід, який, сподіваюся, неодмінно стане у пригоді під час складання творчого конкурсу.

Для того, щоб ґрунтовно підготуватися до вступних іспитів, а також успішно скласти творче випробування, потрібно своєчасно почати займатися і усвідомити, за якими критеріями будуть оцінюватися роботи. Але якщо до зовнішнього незалежного оцінювання можна підготуватись самостійно, то з творчим конкурсом можуть виникнути проблеми. Саме тому я вирішила стати слухачем весняного лекторію Київського національного університету імені Тараса Шевченка за напрямом підготовки «творчий конкурс».

Спочатку я трохи хвилювалася, адже мала лише приблизне уявлення про те, з чим мені доведеться працювати. Однак мої побоювання були безпідставними, адже наш викладач виявилася професіоналом своєї справи, більше того, я дуже швидко потоваришувала з іншими слухачами лекторію. На курсах мені сподобався спосіб викладу матеріалу, а саме те, що спочатку пояснили особливості проходження вступного випробування, а потім розповіли про журналістику як професію в цілому. Також як домашнє завдання ми писали різноманітні творчі роботи, як-от: замітка, стаття, звіт або репортаж. Наостанок усім слухачам влаштували прес-конференцію, щоб абітурієнти могли оцінити себе і відчути атмосферу, яка пануватиме безпосередньо на творчому випробовуванні. Проте, на мою думку, лекції були розподілені не надто раціонально, інколи було важко займатися 4 пари поспіль, особливо в другій половині дня.

Хоча ці курси тривали лише протягом весняних канікул, мені вони здалися досить насиченими, тому тепер я впевнена у своїх силах і готова йти до мети, незважаючи на можливі перешкоди.

Що може бути кращим за навчання? На цих канікулах мені випала нагода прослухати курс весняного лекторію у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка!

Ви запитаєте: і як, що цікавого там було?

Хочу сказати, що ніколи так не проводила час: викладачі так цікаво розповідали та пояснювали матеріал, що можна було слухати, не переслухати! Під час лекторію ми набували нових знань, яких нам не вистачало раніше, можливо повторювали щось, що знали раніше. Та я впевнена, кожен хто побував на курсах віднайшов для себе щось нове: знання, друзів, досвід…

Шкода що ті 8 днів швидко закінчились! Дякую всім, хто доклав зусилля для того, аби все пройшло на найвищому рівні! Дякую всім викладачам, що навчали нас!