Наші слухачі

До теми Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

А могла б летіти вільною зозулею…

Тучіна Анна

Тучіна Анна, слухачка підготовчого відділення 2014/2015 н.р.

І не вистачить усіх слів у світовому словнику, усіх нот у музиці, усіх фарб у палітрі, щоб описати красу української жінки. Її сяючі карі очі, що в широкому полі на зможуть позмагатися з гарячим сонцем, її червоні щоки, що наче рум`яні яблучка так і манять припасти до них вустами, довга товста коса, поважний стан… Навіть розкинуті в полі, при роботі, усі вони різні: деяка схожа на загадкову мавку, що неначе вибігла з лісу і, заблукавши, вирішила залучитися до спільної роботи, інша – вельможна королева, яка навіть із серпом тримається гордо й поважно: її не нівечать ні зашкарублі мозолі, ні стомлене спітніле обличчя, ні скуйовджене волосся. А якими співочими іменами їх нарікають! Ганнуся, Марійка, Катруся, Надійка, Олеся, Наталка – ні імена, а мелодії, що хочеться наспівувати знову і знову. Єдине лише може затьмарити цю красу, спотворити її, загубити, замінити веселу посмішку на гримасу болю.

Після окупації Тернопільської області їхнє маленьке селище перетворилося на німецький штаб. Оскільки більшість населення складали жінки та діти, село не зазнало значних втрат – ніхто просто не був у змозі чинити опір. Окупанти у свою чергу, зазнавши такий «теплий» прийом, не стали сіяти хаос та витрачати патрони. Вони домовилися, що половина всього врожаю, який селяни раніше віддавали радянській владі, буде тепер віддаватися їм. Тоді й не буде жертв. Сільські голови порадилися та й вирішили піти на цей договір. Хтось назве це зрадою, але голова на плечах дорожча.

Леся вже давно помітила на собі його зацікавлений погляд, та вагалася глядіти у відповідь. Усе ж таки він один із них, загарбників. Олеся, як бачила це, завжди штовхала Лесю в бік – не смій-бо, погано це скінчиться. Вони завжди були разом, навіть жили в одній хаті, – Леся й Олеся, шерочка з машерочкою, дві синички, тільки балакучою завжди була Олеся. Вона знала усе на світі і завжди повчала Лесю та картала її за легковажність. «Тебе таку будь-який хлопець навколо пальця обкрутить та й дурепою з пузом на дорозі лишить. А до кого ти одразу побіжиш? До мене. І тоді я скажу тобі – я ж казала». І чогось Леся думала, що саме так воно й буде. І була рада, що подруга не кине її в біді.

Та вже занадто сильно обпікали щоки ті погляди, і не витримала Леся, і підвела очі, і потонула в тих синіх озерах. Хто ж міг подумати, що в нього наші очі, рідні, слов`янські. Йому не вистачає лише вишиванки та сопілки і танцюючих навколо мавок. Щось забриніло, заспівало на серці в Лесі, і в душі, з одного боку, настало довгождане полегшення, а з іншого, оселився якийсь невідомий раніше трепет.

Хтозна, скільки б ще тривало це глядіння, якби не зійшлися хмари і не пішов дощ. Хоча що він змінив? Навпаки, ця злива лише пришвидшила події, адже Леся не встигла отямитися, як опинилася біля нього. Холодні дощові краплі стікали по її щоці, шиї, мокра одежина неприємно прилипала до шкіри, коса важчала, наповнюючись вологою. Та дівчина не бігла нікуди. Наче прикута невидимими ланцюгами до його блакитних очей, вона тільки й могла, що поривчасто дихати, як після довгої та безперервної роботи в полі.

Далі все проходило, наче в дурмані. Він підвівся і звисока глянув на неї. Мабуть, хотів налякати, зберегти авторитет, та очі сміялись і видавали його. Не відаючи, що коїть, дівчина ніжно обхопила його обличчя руками і обережно, неначе доторкаючись до крихкого витвору мистецтва, провела пальцем по точених, наче з каменю вилицях, по тонких червоних губах. Обоє мовчали, підбираючи слова – тільки вона від розгубленості, бо зовсім не знала, що треба казати у таких ситуаціях і чи треба говорити взагалі, а він – підбираючи слова з чужої йому мови.

– Что ти от минья хочешь? – нарешті, холодно усміхаючись, сказав він. Леся на мить ще більше розгубилася, та не встигла навіть обдумати відповідь, як він прилинув до неї гарячим поцілунком, опаливши цим її змерзлі, у краплях дощу вуста.

Він чекав її кожного ранку біля віконця, а вона з першим сонячним промінням уже видивлялася його і прикладала руку до холодного ранкового скла, щоб через нього відчути тепло його довгих тонких пальців. Спочатку Олеся не помічала закоханих, та згодом їй стало цікаво, що це подруга робить на світанку біля вікна і, дізнавшись, почала час від часу буркотати на Лесю:

– Не буде добра від цього. Він же німець. Не цінитиме тебе. Таких, як ти, в нього сотня бути може. Думаєш, ти йому потрібна? Та ні! Зробить діло і покине тебе з пузом, отямитися не встигнеш, як збіжить, чи ще гірше – розстріляє. І тебе, і мене, і все наше село.

Та Леся, затьмарена новим, раніше невідомим, почуттям, не звертала уваги на дорікання подруги. Вона все частіше продовжувала, замість роботи, тікати з ним у ліс. Він завжди мовчав і просив лише «спьеть єщо». І Леся співала. Усі пісні вже виспівала, що знала, а він іще хотів.

Одного разу залежались вони в лісі до сутінків. Коли скінчилася остання пісня, Леся замовкла и подивилася на нього.

– Чи ти любиш мене?
Та він не розумів.
– Скажи. – і так сердечно додала: – Любиш?
Він відповів щось німецькою та усміхнувся. Дівчина посміхнулася у відповідь і обійняла його.
– Не покидай мене, чуєш? Я готова віддати тобі все, аби ти був зі мною єдиною, – і прилинула з коротким поцілунком до його щоки. Він лагідно посміхнувся:
– Что ти от минья хочешь?
– Я хочу, – прошепотіла Леся, – щоб ти був тим, хто вивчить мою мову лише заради того, щоб по-рідному сказати мені про свої почуття…

Тепла була ніч, зоряна. Страшно було, ніяково, але затишно і любо. Дерева стали їм стінами, темне небо – дахом, а м`яка трава – ліжком. І тільки сивий місяць був свідком їхніх почуттів. Та він не стане балакати зайвого…

На ранок дівчата відправилися до пральні забирати свіжу білизну. Олеся йшла на диво похмура та мовчазна, наче води в рота набрала. Тільки й примовляла: «Не треба було квапитися». Та Леся не звертала уваги. Сьогодні він від`їздить по справах, а потім повернеться і забере її. Він обіцяв. Щось довго казав по-німецьки, а в кінці поцілував. Та не прощальний то був поцілунок, а навпаки. Таким зазвичай запрошують до спільного родинного життя. Так здавалося Лесі, у це вона вірила.

А Олеся не вірила. Тому й примовляла:
– І чого ти поспішила? Що тепер робити, як на завтра пузо виростить?
Та Леся лише відмахувалася:
– Він забере мене, як приїде.
– Ха, сподівайся.
– Забере! – стояла на своєму дівчина. – Ось побачиш!
– А як не забере?
– Обов’язково забере.
– А як ні? – сердито подивилася на Лесю дівчина. – Що з дитиною робити будеш? Сама не прогодуєш, та й знаєш, як про таких, як ти, самотніх матусь, кажуть?
– Нема ще ніякої дитини, – прошепотіла Леся, – і не буде, може, й зовсім.
– Не може таке пройти без наслідків. Дурна ти просто.
– А ти в нас найрозумніша? – зло кинула до неї Леся. Подруга замовкла.

Ще деякий час панувала мертва тиша.

– Щаслива ти, Лесько. Дітей можеш мати, – тихо зітхнула Олеся, складаючи чисті сорочки. – І не цінуєш цього. А у нас ще на роду безпліддя написане.

Лесі стало ніяково. Вона не знала про це. Хоча, з іншого боку, чому їй повинно бути ніяково? Шкода Олесю, так. Та що вона може зробити? І не буде в неї ніякої дитини. Що це за небилиці. На дитину батьки спочатку моляться, і вже потім її отримають. А від простої любові нічого не буде.

Пройшов тиждень. Від нього не було ніяких новин. Леся все ще кожного ранку прикладала долоню до вікна, чекаючи на нього. Та марно.

Вона стала повнішати. Це помітила Олеся і спитала, коли в дівчини останнього разу була кров. Леся не могла пригадати. Можливо, ще до його від`їзду. І, врешті, яке це має значення? Ну є кров, ну немає. Що в цьому такого дивного? Подруга лише хитала головою і зітхала. «Добігалася», – каже.

Пройшло більше місяця, літо змінила осінь, час збирати врожай. Леся почала помічати, що їй усе тяжче дається звичайна робота, усе частіше темніє в очах, а сніданок так і проситься назад. Малі стали й спідниці.

– Що зі мною, Олесенько? – злякано спитала вона ввечері. – Невже справдилося те, про що ти казала?
Та Олеся лише мовчала, відводячи очі, бо не могла навіть промовити заповітне: «Я ж тобі казала». Леся зблідла.
– І що тепер? – її голос дрижав.
– Не знаю.
– Я не можу його народити, це ж ганьба.
Олеся мовчала.
– Чого ти мовчиш?! – крізь сльози закричала Леся. – Уперше нема чого порадити? Куди мені дівати те чортеня, що засіло всередині?!
Дівчина похолола й злякано подивилася на подругу:
– А як ти збираєшся здихатися його?
– Як не буде виходу, сама вб`юся, та не стану посміховиськом!
– Це ж плід твого кохання з тим німцем! Чи ти вже зневірилась у його вірності і не чекаєш його повернення?
Леся відвела погляд:
– Інші солдати кажуть забути про нього, що відправили його далеко служити і надовго.
– І що тепер? Чоловік утік, так одразу треба вбивати невинну дитину?! – люто крикнула Олеся і припала до ніг подруги. – Не вбивай, прошу. Народиш, разом виростимо. Що ми, не зможемо? А на інших байдуже. Наша буде дитина, чесна і добра, чемна і порядна.
– Ти що! – підвелася Леся. – Де це чувано, щоб дві баби дитину ростили? Та вона без чоловічої руки зовсім розпуститься! Тим паче, у тебе ж твій Левко є, чи ти забула? Як ти його заради чужої дитини покинеш?
Олеся замовкла та сіла:
– Роби, що хочеш. Для мене всі діти чужі будуть. Бо рідних ніколи не матиму…

Та Леся вже не чула. Вона бігла, що є сили, бігла туди, куди очі глядять. Пробігла широкий степ, пробігла ліс з високими деревами, пробігла струмок, гай. Бігла боса, відчуваючи під ногами м’яку траву, і це відчуття забивало їй горло камінням, душило її від уже болючих та нестерпних спогадів тієї фатальної ночі. Вона ненавиділа себе за те, що вчинила, Олесю, за те, що не вберегла та не попередила, місяць, за те, що мовчки дивився. Ненавиділа та проклинала всіх. Усіх, окрім нього.

Зупинилася на краю прірви. Холодний вітер обдував її тонку білу сорочку і довге розплетене волосся. Серцебиття злилося з думками і шумом вітру. Кому вона тепер потрібна із цією клятою дитиною? Ніхто заміж не візьме, ніхто більше теплих слів не скаже. Усі дивитимуться косо і говоритимуть за спиною. А як народить, то кому віддасть? Нікому чужа дитина не потрібна. Нікому.

Леся опустила голову. Синя річка дивилася на неї його поглядом. Вона одразу згадала, як вперше підійшла до нього, як співала йому в лісі, які теплі почуття він їй подарував, як зробив її по-справжньому щасливою. І в один момент дівчина зрозуміла, що останнє, що вона бажатиме бачити в житті – це його блакитні очі, якими зараз дивиться на неї вода.

І Леся згодна потонути в них. Щоб вони, а не людська зневага, поглинули її. Її і те прокляття, що вона виношує в животі. Адже вони тепер нікому вже не принесуть щастя.

Легко підхопив Лесю вітер, легко прийняла вода. Настільки легко, що ні на ранок, ні наступного тижня не було її знайдено. День-два в селі погомоніли, поплакали, позітхали і забули. Тільки Олеся все ще кожного вечора приходила до річки і, ніби в передсмертній агонії, просила Лесю віддати їй дитину. Селяни і солдати уже звикли до нічних завивань з-за лісу. Та одного дня вони просто скінчилися. Мовляли, що забрала Леся Олесю. Та брехня це. Не до того їй було. Адже вона була щаслива, потопаючи в його блакитних очах…

 

 

 

Історія одного тижня

DSC_0010

Мокродій Інна (Чернігівщина) і Федченко Діана (Макіївка)

Мокродій Інна, слухачка лекторію під час весняних канікул:
22 березня підготовче відділення КНУ імені Тараса Шевченка радо зустрічало майбутніх студентів. Адже проведення весняного лекторію – чудова змога швидко та результативно підготуватися до ЗНО.

Графік тижневого курсу, звичайно, дуже напружений, але водночас – це і зустріч з друзями, нові знайомства, постійний обмін інформацією. Уже в перший день абітурієнт мав змогу перевірити свої знання, а потім аналізувати помилки та кожного дня удосконалюватись.  Підготовче відділення проводить лекторій з багатьох предметів. Тому кількість юнаків і дівчат неймовірно велика. Іноді здавалось, що ти дійсно студент  університету твоєї мрії. Здійснити її потрібно шляхом сумлінного навчання, зокрема під час тижневого курсу. Наприкінці, кожен, хто брав участь у написанні ще однієї історії лекторію, отримує довідку про успішне закінчення навчання.

DSC_0516Особисто я відвідую підготовче відділення вдруге. Першим візитом був незабутній літній лекторій. Протягом одного місяця наша група стала міцним колективом, а робота з викладачами надихнула на самостійну підготовку до ЗНО в майбутньому. І вже вчора, 28 березня, нам дали останні настанови. Попереду – іспит. З відчуттям готовності до будь-яких труднощів я залишаю столицю. Дякую усім вчителям, які формують з нас журналістів, юристів, біологів, дають сильну підготовку, а найголовніше впевненість у власних силах за рахунок знань. Кожен абітурієнт, що пройшов програму весняного лекторію, подвоює свої шанси вступити в КНУ імені Тараса Шевченка. Раджу всім десятикласникам та тим, хто ще не певен у самостійній підготовці до іспиту, відвідати як літню школу, так і весняний лекторій. Тут працюють професійні викладачі, а найголовніше – вони зацікавлені у вашому виборі.

Сподіваюсь, що отримані знання допоможуть мені втілити в реальність усі мрії. Наполегливість та велике бажання – запорука успіху. Підготовче відділення це неодноразово доводило. Саме з таким девізом я планую у вересні переступити поріг рідного закладу. Навчатися та отримувати задоволення від кожного студентського дня! 

DSC_0029

З викладачем Швецем В.М. (конкурс творчих здібностей)

 

DSC_0085

З викладачем Сапожніковою О.В. (українська мова та література)

 

Твір на тему «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» (лекторій)

Цитати з творів на тему «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» (Тарас Шевченко) слухачів лекторію під час весняних канікул 

DSC_0625Омельчук Вікторія, смт Городок Житомирської області
«Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» – слова з відомого послання Тараса Шевченка «І мертвим, і живим…», які закликають нас до єдності. Зараз вони є актуальними, адже саме в такій ситуації, у якій опинилася наша країна, дуже важливо згуртувати людей. Ми маємо усіляко підтримувати один одного, а не навпаки. (…)
Я вважаю, що найкращим , хоч і найтрагічнішим прикладом є Друга світова війна. Події того часу ми досі згадуємо із жахом. Німеччина старанно готувалася до війни, і тому, звичайно ж, була налаштована на перемогу. Та наш народ, об’єднавшись, переміг. Здавалося, що після таких подій люди будуть більш дружними, і що війни вже не буде. Але в ХХІ столітті на Сході України спалахнула справжня боротьба, і, для того щоб перемогти, ми маємо об’єднатися. (…)
А взагалі, я щиро вірю у світле майбутнє України»

 Кучер Катерина, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області
«…Отже, підсумовуючи, можу зазначити, що український народ – це народ, що має власну історію, культуру, традиції, а найголовніше – він незламний, здатний боротися за свою Батьківщину. А слова Кобзаря слугують безперечним доказом того. Я – українка. І я пишаюся цим!»

DSC_0627Шморгун Ігор, м. Київ
«Дружба, мир, любов до ближнього. На цьому, власне, тримається ввесь світ. І ось коли порушується щось одне з цього, виникають проблеми, конфлікти і навіть війни.
Щороку, 22 січня, ми, українці, святкуємо День соборності. Його почали святкувати, коли правобережні та лівобережні жителі України об’єдналися з метою створення єдиної держави. (…)
Справжнім горем для нашої Батьківщини стало військове втручання.
Коли війна вривається у двері,
Не захистять слова й печатки на папері.
Потрібно йти, потрібно брати зброю,
І право на життя відстоювати в бою.
Війна, здається, має тільки негативні риси. Та однією з позитивних рис, на мою думку, є об’єднання людей різних за характером, долями, місце проживання. У такі моменти в людей просинаються почуття патріотизму, людяності, соборності. Народ стає одним цілим. Але шкода, що тільки в такий час ці риси проявляються в людей.
Дружба й мир – ось запорука щасливого, спокійного та гарного життя» 

 

DSC_0628Вовк Федір, м. Донецьк
«Вислів Тараса Шевченка «Обніміться, брати мої, молю вас, благаю…» є актуальним і досі, адже в наш час люди сповнені злобою один на одного. Ми не хочемо розуміти інших, а вони – нас. Я вважаю, що саме через це в нашій країні зараз таке скрутне становище.
І це сумно, бо свого часу ми мали своєрідного пророка, який давав нам чимало підказок. Та, на жаль, ми не спроможні просто прислухатися до них і змінити своє життя на краще. За це ми, українці, і будемо розплачуватися, доки не зможемо нарешті «обнятися» 

 

DSC_0626Михайловський Олександр, м. Луганськ
«Багатоголосся виразу Тараса Шевченка вражає. Справді, щоб бути силою, треба триматися купи. Лише разом можна здолати майже будь-яке лихо.
Є багато яскравих прикладів у нашій спільній історії, коли лише єдність рятувала народ від знищення. Але найсучасніший, найбільш близький нам приклад – це агресія Російської федерації на Східній та Південній Україні. Унаслідок цього акту, що порушив усі міжнародні норми, українське суспільство об’єдналося й тепер ефективно протистоїть агресору. (…)
Я, як споглядач тих подій, майже учасник, бо я бачив як відбувався так званий референдум у Луганську, як бійці ЛНР обстрілювали місто, звинувачуючи Збройні сили України, як російські спеціалісти створювали інформаційний вакуум, можу відверто сказати, що якби українці згуртувалися хоча б на місяць пізніше, то України вже не було б» 

DSC_0074Білий Данило, м.Київ
На мою думку, Інтернет не замінить нам усе: книжки, театр, газети. А навіть якщо замінить, то чого тут поганого ? З’явилося щось нове і корисне – Інтернет. І що ? Він же нам зовсім не шкодить, а навіть допомагає: і готувати можна страви такі, які готують найвідоміші шеф-повари, і дізнаватися новини, які сталися п’ять хвилин тому на протилежному кінці Землі можна, і ті ж самі книжки та газеті можна читати в Інтернеті… Але лише живу гру акторів і живу музику ніяк не замінити фільмами і сайтами з безкоштовною музикою.
Інтернет – це дуже корисний винахід, від якого складно відмовитись, коли він вже з’явився у твоєму житті. Саме мені на думку відразу спало оповідання «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда. Як тільки художник Бейзіл написав портрет Доріана, ніхто вже не міг відмовитися від того, щоб не дивитися на це творіння. Без портрета можна було прожити, але з ним було якось легше, він заспокоював. Головне, щоб люди не почали вбивати один одного через Інтернет, так, як Доріан убив художника.
Ще в мезоліті люди, коли винаходили, наприклад, молот, то він не псував їм життя, хоча я впевнений, що на того, хто першим винайшов цей молот, люди дивились, як на дивного якогось. Коли вперше винайшли електрику, вона теж не всім припала до душі. Так само, коли винайшли машини і коли склали теорію про гравітацію – це тільки допомагає нам жити.
Підсумовуючи свої думки в тексті, який я щойно написав, можна зробити висновок, що Інтернет – це дуже корисний винахід, який тільки допомагає читати більше, дивитись те, що хочеш, і дізнаватися про що завгодно і коли завгодно. Але, як і з усім, головне – не бути залежним“.

 

Пропаганда: проблема України чи всього світу?

photo1

Дар`я Охременко

4 грудня 2014 року в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся IV іспансько-український форум на тему «Військова журналістика. Інформація проти пропаганди» за підтримки посольства Королівства Іспанії, Академії Української Преси та Інституту журналістики.

У форумі взяли участь українські журналісти, серед яких: кореспонденти «1+1», «Еспрессо ТВ» та головний редактор тижневика «Дзеркало тижня». А також Надзвичайний та Повноважний Посол Іспанії в Україні Херардо Бугайо Оттоне, кореспондент «Diario ABC» П. Родрігес, голова міжнародного відділу газети «El Mundo» А. Алонсо, народний депутат та головний редактор «Громадського телебачення» Мустафа Найєм, заступник міністра молоді та спорту з питань євроінтеграції М. Мовчан, очільник НСЖУ С. Томіленко та ін.

Було порушено питання свободи слова, пропаганди, маніпуляції суспільною думкою, ролі соціальних мереж у розпалюванні ворожнечі та зосереджено увагу на тому, що вперше рівень довіри українським ЗМІ став критично низьким.

Першим висловився Посол Іспанії, який зауважив, що методом боротьби з російською пропагандою ні в якому разі не може бути українська контрпропаганда, оскільки такий метод лише розпалює ворожнечу і не надає суспільству достовірної інформації.

«На війні правда вмирає першою, проте можна знайти методи ефективної боротьби проти пропаганди і досягти об’єктивного надання інформації суспільству. Журналістам необхідно довіряти джерелам, бути об’єктивними та дотримуватись правил журналістської етики», – зазначив президент Академії Української Преси Валерій Іванов.

Далі слово було надано директору Школи журналістики Києво-Могилянської академії, який наголосив, що російська пропаганда є проблемою не тільки для України, а й для Європи: Росія активно працює над відкриттям своїх телеканалів в США, Великій Британії, Іспанії та інших країнах світу. Провівши паралель між радянською і російською пропагандою, можна сказати, що російська пропаганда є більш успішною, оскільки її основа – західний плюралізм. Така собі іронія: російські ЗМІ використовують західні методи і, власне, спрямовують їх проти Заходу.

Ще однією порушеною темою стало отримання громадянами інформації лише з одного ресурсу. Серед мешканців Російської Федерації 94% отримують інформацію лише з телебачення, та оскільки більшість телеканалів Росії поширюють сепаратистські настрої – мешканці мають лише цей єдиний погляд, вигідний уряду РФ. З проблемою інформаційної війни зіштовхнулися й мешканці Сходу України, тому що переважно отримували інформацію лише з російських ЗМІ.

Активну боротьбу з пропагандою веде Києво-Могилянська академія, де нещодавно було створено ресурс «StopФейк». Варто зазначити, що цей ресурс активно набирає популярності не лише серед українців: третина його читачів є мешканцями країн Європейського Союзу, а ще третина – Російської Федерації. Саме тому він перекладається та публікується відразу кількома мовами.

Не залишили також без уваги й роль громадської журналістики, соціальних мереж та їхній вплив на аудиторію. Зокрема, кореспондент «1+1» С. Жигалов зазначив: «У журналістів є 2 ставлення до соціальних мереж. Одні ставляться до них негативно і нервують через те, що якийсь блогер може стати більш популярним, ніж вони, професійні журналісти. А інші використовують мережу Інтернет як потужну зброю і розширюють власні кордони». Роль громадської журналістики хоч і не визначальна, проте дуже значна. Пересічний журналіст навряд чи може претендувати на звання професійного, не будучи гарним громадським журналістом, блогером, активним користувачем соціальних мереж тощо.

Ще кілька років тому ми не могли уявити, що міністр чи командир роти, який веде активні бойові дії на війні, може паралельно висвітлювати події в своєму блозі. Роль модератора суспільної думки надзвичайно зросла за останній рік. У десятку медійного сегменту української мережі Facebook входять відомі українські політики, серед яких Семен Семенченко, міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков та ін. Існує думка, що саме завдяки використанню такої витонченої комунікативної стратегії, як активність в соціальних мережах, вони заробили собі позитивний імідж та популярність спочатку в певних колах соціально активних українців, а згодом і серед всього населення України.

Наостанок, голова міжнародного відділу газети «El Mundo» Ана Алонсо наголосила, що будь-який журналіст завжди повинен пам’ятати, що він працює не для себе і не для уряду. Він працює, перш за все, для громадян.

Автор: слухачка підготовчого відділення, 
абітурієнтка Інституту журналістики Охременко Дар’я 

До річниці Майдану

Голомах

Голомах Крістіна

Вже рік минув – і сум, і біль, і жаль,
І рана в серці не загоїться ніколи.
Ніхто й не уявляв такої долі:
Майдан в крові, країна у вогні.

Вже рік минув – і сум, і біль, і жаль,
І він пішов, закривши за собою двері.
Ми всі стояли й плакали услід,
«Крим, любий повертайся», – і писали на папері.

Вже рік минув – і сум, і біль, і жаль,
Стає буремним Схід в якусь хвилину.
Шум канонад, вогонь і знову та печаль.
Ми так втомились від війни, від пострілів у спину. 

Автор: Крістіна Голомах,
абітурієнтка Інституту журналістики

Як відбувається підготовка до ЗНО на підготовчому відділенні

DSC_0298Усе менше часу залишається до ЗНО-2015.

Як відомо, на ЗНО у наступному році винесено складання іспитів з хімії, фізики, біології, географії, історії України, іноземних мов, математики та української мови й літератури (обов’язковий предмет).

Уже опубліковано Українським центром оцінювання якості освіти оновлені програми, відомо й зміни в проведенні та формі ЗНО з деяких предметів, наприклад, винесено пропозиції створювати дворівневі тести з математики й української мови та літератури, дано рекомендації для випускників шкіл. Триває підготовка.

Та з досвіду відомо, що до ЗНО неможливо підготуватись серйозно за декілька днів. Тому підготовка повинна бути планомірна, виважена, без надмірного перевантаження. У кожного майбутнього учасника ЗНО є свої рецепти підготовки: хтось готується самостійно, хтось – за допомогою репетиторів, хтось використовує ресурси Інтернету, курси і т. ін. Шлях до успіху в кожного різний.

Підготовче відділення Університету має свої поради й корисні пропозиції щодо цього важливого питання. Ми надаємо освітні послуги всім охочим здобути якісну підготовку та зорієнтуватися у світі професій у стінах Університету на різних формах навчання: денній, вечірній, суботній, лекторію під час весняних канікул, літній школі, літньому лекторію для абітурієнтів наших коледжів у різні терміни та різний час і день. Обирай до смаку!

DSC_0250Цей навчальний рік можна вважати цілком успішним: вчасно набираються групи слухачів, заняття починаються, як і заплановано, за графіком. Так, 13 вересня стартувала вечірня й суботня форми навчання 8-місячного курсу, 1 жовтня – денна, 1 листопада – вечірня й суботня форми навчання 5-місячного курсу. Уже йде повним ходом набір у групи лекторію під час весняних канікул та вечірньої форми навчання для одинадцятикласників фізико-математичних шкіл, з якими існують чинні договори про співпрацю, а це: Український фізико-математичний ліцей, Херсонський фізико-технічний ліцей, Київський природничо-науковий ліцей № 145, Ліцей інформаційних технологій № 79, Русанівський ліцей, Ліцей № 208.

Потрібно зазначити, що географія міст та областей, з яких з’їжджаються до нас на навчання абітурієнти, цього року значно не зменшилася у порівнянні з минулими роками. Наприклад, на денній формі навчаються слухачі з Одеси, Рівненщини (Сарни), Запоріжжя, Житомирщини (Новоград-Волинський), Хмельниччини (Кам’янець-Подільський), Вінниччини (Могилів-Подільський), Миколаївщини (Южноукраїнськ), Сумщини (Шостка), з Дніпропетровська, Олександрії та з Донецької області (Краматорськ). На суботню форму навчання до нас приїжджають слухачі в основному з Київщини: Обухова, Гостомеля, Білої Церкви, Глевахи, Іванковичів, Василькова, Броварів, Українки, Березані, Великої Димерки, Борисполя, Переяслава-Хмельницького, Ірпеня, Тетіїва, Яготина тощо. Проте є і такі, що не злякалися долати відстані на шляху до вступу: це слухачі з Чернігова і області (Городні, Прилук, Бобровиці, Борзни і Козельця); Черкас і області (Жашкова і Умані); Полтави і області (Кременчука і Пирятина); Вінниці і області (Брацлава і Козятина); Хмельницького і області (Славути); Кіровограда, Нікополя (Дніпропетровської області) та навіть із Заліщиків (Тернопільської області).

Тож не одне покоління абітурієнтів переконалося в тому, що здобувати знання в колективі, а не індивідуально краще з різних міркувань: вимірюється рівень підготовки в порівнянні з іншими учасниками навчального процесу, контролюються ці знання та їх набуття досвідченими викладачами Університету, яких запрошує ПВ на роботу з абітурієнтами, шляхом опитування та написання тестів. Так, 15 листопада слухачі майже всіх навчальних груп розпочинають писати 1-й тренувальний тест, котрих за нашими навчальними планами заявлено три, у тому числі останній, підсумковий, на який для абітурієнтів природничих напрямів навчання, здобувачів додаткових балів, запрошуються предметні комісії з профільних факультетів.

А також у наших абітурієнтів є унікальна можливість бути учасниками різноманітних наукових, професійних та культурних заходів, які влаштовує їм адміністрація підрозділу.

Якщо хтось ще стоїть на розпутті і не знає, куди вступати та де підготуватися до вступу, приходьте до нас.

Текст Олена Сапожнікова
Фото: Олеся Коронівська

вечірня та суботня форми навчання

DSC_0501 DSC_0499 DSC_0498

DSC_0244 DSC_0249 DSC_0253 DSC_0255 DSC_0258 DSC_0261 DSC_0263 DSC_0264 DSC_0270 DSC_0279 DSC_0280 DSC_0281 DSC_0282 DSC_0283 DSC_0293 DSC_0294 DSC_0304 DSC_0312 DSC_0313 DSC_0321

денна форма навчання

DSC_0325 DSC_0327 DSC_0330 DSC_0333 DSC_0335 DSC_0338 DSC_0343 DSC_0347 DSC_0348 DSC_0351

Слухачі підготовчого відділення в Інституті біології прослухали лекцію про вірус Ебола

11 листопада завідувач кафедри вірусології ННЦ «Інститут біології», професор В.П.Поліщук прочитав лекцію на тему «Поширення вірусу Ебола світом» для слухачів підготовчого відділення.

Загадкова хвороба, що досі вважалася локальною проблемою Африки, розповзається Європою і наближається до України.

Учасників лекції цікавили запитання: Чи зможе наша медицина ідентифікувати хворобу? Що нині відомо про вірус Ебола? Які прогнози медиків щодо розвитку епідемії? Як ми можемо від неї захиститися?

Марiя_Нiкiтенко

Марія Нікітенко

Марія Нікітенко, слухачка підготовчого відділення, абітурієнтка Інституту біології поділилася своїми враженнями: «Люди багатьох країн схвильовані стрімким поширенням вірусу світом. Кілька років тому були створені вакцини проти цього вірусу, але тільки в цьому році вони набули популярності. Чому ж люди так бояться цього вірусу? Відповідь на це запитання дуже проста. Справа в тому, що смерть від цієї хвороби дорівнює приблизно 90%. Саме це є тим, чого бояться люди. Але, як я дізналася, насправді більше людей гинуть у дорожніх катастрофах, ніж від цього вірусу. Адже поширений він у країнах Африки. Є гіпотеза, що цю хворобу переносять кажани, які харчуються фруктами і живуть у тропіках. Та це все ще гіпотеза, яку не довели! І, звичайно ж, не треба забувати, що цю хворобу також переносять люди, які побували в Африці і підхопили цей вірус. Зафіксовано кілька випадків у США. Щодо України дуже сильно хвилюватися не варто, бо до нас цей вірус може і не дістатися. Бажаю всім здоров’я!»

Немає повісті сумнішої на світі, або не знайти аналога такому сильному, справжньому, всепереможному коханню

image_(1)В Київському університеті студенти не тільки здобувають ґрунтовну європейську освіту, а й плекають у собі якості вихованої, всебічно розвиненої особистості. Такі традиції було ще закладено за часів заснування Університету, а відтоді минуло 180 років.

У дусі цих традицій і слухачі підготовчого відділення не тільки найкращим чином готуються до вступної кампанії, а й через низку заходів у них відбувається виховання духовної культури та естетичного смаку. Це факультативні курси з всесвітньої історії та суспільствознавство, відвідування музеїв, виставок, концертів, театральних вистав.

У рамках цих заходів 12 листопада для наших слухачів було організовано перегляд вистави «Джульєтта & Ромео» за мотивами трагедії Вільяма Шекспіра «Ромео та Джульєтта» у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.

Чому обрали для перегляду саме цю п’єсу? По-перше, у театрі це одна з найкращих прем’єр молодого актора та режисера Кирила Кашликова, яка присвячена 450-річчю від дня народження Шекспіра. По-друге, ідеї трагедії залишаються актуальними і в сучасному світі, оскільки змушують людей цінувати любов і дружбу, виступати проти злоби й ненависті, що з давніх-давен руйнують людські душі та тіла, осягнути безглуздя ворожнечі, що є для України в ці дні найбільшим лихом. По-третє, творчість Шекспіра включено до навчальної програми факультативу з всесвітньої історії, яка ілюструє епоху Відродження. По-четверте, естетичне задоволення від постановки п’єси, музики, та, врешті, історії вірного кохання – неперевершене.

«Щоб театр міг впливати на життя, він повинен бути сильнішим, інтенсивнішим за повсякденне життя», – так про роль театру в житті людини висловлювався ще один з видатних людей світу Франц Кафка.

Запрошуємо всіх наших слухачів долучатися до культурних заходів підготовчого відділення. Стежте за анонсами!

Текст і фото: Олена Сапожнікова

 image_(7) image_(2)

Театральний вечір (опера “Наталка Полтавка”)

IMG_835526 жовтня 2014 року слухачі всіх форм навчання підготовчого відділення вже за традицією мали нагоду бути глядачами «Наталки Полтавки» в Національній опері України.

Ця вистава є дуже корисною та цікавою нашим слухачам, оскільки твір Івана Котляревського є в навчальній програмі з української літератури.

Незважаючи на те, що твору майже 200 років (прем’єра відбулася 1819 року в Полтаві), його сюжет завжди є та буде актуальним: життя простого народу, зображення побуту та звичаїв українців ХІХ ст., занурення в духовні цінності, а найголовніше, вірне й щире кохання.

Вистава, у музичному супроводі композитора Миколи Лисенка, сповнена невимушеного гумору, що робить її привабливою для глядача. Щомісяця в афіші Національної опери можна зустріти «Наталку Полтавку», але щоразу помпезна зала переповнена глядачами, адже це українська класика!

Особливу увагу молоді привертає зображена автором історія кохання Наталки й Петра, гаслом якої є те, що насильно милим не будеш та кохання переможе будь-які перешкоди.

Сподіваємось, що нашим глядачам сподобалась опера української класики, а історія кохання зігріла їхні серця в доволі холодний осінній вечір.

Текст та фото: Олеся Коронівська

 

Своїми враженнями від відвідування театру поділилася Катерина Тартаковська, слухачка вечірньої форми навчання:

Тартаковська

Тартаковська Катерина

Коли твій настрій набагато кращий, аніж ситуація в країні, коли в душі тепліше, ніж надворі, завжди приємно йти на подібні заходи. Адже очікуєш чогось неймовірного, того, що може доповнити твій прекрасний день.

І ось, повна надій та оптимізму, я зайшла до театру. В очікуванні найкращого, сидячи в найбільшому Київському театрі опери та балету, я чекаю початку вистави. Усе, що відбувається навкруги, зачаровує, перші враження – мрія перфекціоніста. Усе захмарно чудове, оточування абсолютно природне, таке, яким має бути. Склалося враження, ніби знаходишся в досконалому вимірі.

Але театр живе не блиском вогнів, ефектними мізансценами, розкішшю декорацій та костюмів, а ідеями драматурга, які, у свою чергу, були досить оригінальними й влучними. Отримавши суцільне задоволення, захоплюючись грою та співом, я зрозуміла, що відвідувати такі заходи – безцінно. Я дуже вдячна за те, що у мене з’явилася така можливість. Сподіваюся, що це був не останній візит».

20141026200021 20141026200201 IMG_8343 IMG_8346 IMG_8349 IMG_8352

Нове врядування для нової України, чи як врятувати країну?

zzzzz

Бавзалук Дар`я – слухачка підготовчого відділення

14 жовтня 2014 року історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка спільно з представництвом Київського проекту Інституту Кеннана при Центрі ім. Вудро Вільсона провів круглий стіл на тему: «Нове врядування для нової України».

У заході взяли участь директор Центру інтервеційно-соціологічного аналізу у Вищій школі соціальних наук (м. Париж, Франція), професор Мішель Вівйорка, директор Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, академік НАН України Мирослав Попович та директор київського офісу Інституту Кеннана, кандидат філологічних наук Ярослав Пилинський.

На круглий стіл було запрошено викладачів, студентів та слухачів підготовчого відділення Університету.

Аудиторія була заповнена вщент, багатьох присутніх цікавило питання, як же ж нам, простим українцям, побудувати нову, сильну, вільну та незалежну Україну.

_DSC0802Паризький гість Мішель Вівйорка провів історичні паралелі між Україною та Францією, розповів про шляхи становлення Франції як могутньої держави, утім, наголосив на проблемах європейського розвитку: «В Європі є економічні та культурні слабкості. Настане час і Україна ввійде до Європи, але Європа дає не лише рішення, а й проблеми. Франції було трохи легше, на неї не тиснули сусідні держави, що не можу сказати про взаємини між Україною та Росією».

З М. Вівйоркою погодився і Я. Пилинський. Він у своєму виступі процитував українську письменницю і громадського діяча Ірену Карпу: «Важливо, щоб кожна людина будувала Європу в своїй голові. І більше буде залежати від поваги одне до одного, аніж від боротьби з корупцією на вищих рівнях. Кожен громадянин має зрозуміти, що біда – це не тільки «януковичі», чи генпрокурори, чи продажні судді. Бо такі «януковичі» сидять в кожному ЖЕКу!» А потім додав, що корупція – рідна сестра будь-якої влади, і з цим потрібно боротися негайно: «Звісно, це питання не одного місяця, навіть не одного року, але якщо ми почнемо зараз, то зможемо швидко, а головне, ефективно очистити країну від корупції та хабарництва».

Загалом, усі присутні погодилися, що ми занадто багато покладаємо надій на президента, депутатів та політиків. Якщо почнемо із самих себе, то викорінимо цю хворобу назавжди. «Новий господар, новий пан, новий президент, мер зможе все змінити? Ні! Якщо ми досі не почали з кожного з нас, то не зможемо змусити зробити це політиків», – наголосив Я. Пилинський.

«Нещодавні події показали, що Україна може й хоче розвиватися, Ви на правильному шляху, успіхів!» – побажав нам французький професор Мішель Вівйорка.

слухачка вечірньої форми навчання підготовчого відділення,
абітурієнтка Інституту журналістики
Дар’я Бавзалук

_DSC0808